1 1 1 1 1 (1 голос)

Знову школа… Літні канікули пролетіли і настав вересень...
Вересень 2008 року був погожий і теплий. Не було ні снігу, ні болота, ні дощу. Тільки сира земля і сухе повітря.
Ось за будинками стало помітно стареньку шосту школу в Ужгороді. Саме туди  я і прямую. Групи школярів різного віку, як мурашки, з усіх боків вбігають у школу. В нові пластикові двері увійшов і я. Потім, проминувши фойє,  сходами піднявся на третій поверх. Зайшов у сорок п’ятий кабінет.
Після  літа нічого не змінилося.  Все стояло на своїх місцях. Мої галасливі однокласники нітрохи не змінилися. Так само билися, збиткувалися… Одним словом, "протирали штани". Потиснувши всім друзям руку, я сів за другу парту третього ряду і приготувався до першого уроку правознавства.
Продзвенів дзвінок… Вчитель увійшов у клас. Всі сіли.
Раптом в моїй кишені задзвонив мобільний, що був у беззвучному режимі. Я вийняв його і відкрив. Це був відео дзвінок, що мене  дуже здивувало, адже мій мобільний не підтримував таку функцію. Натиснувши на відповідь, побачив як на екрані заблимали різні круги, смуги, геометричні фігури.
Мене почало хилити на сон. В голові запаморочилось. Я відключився... Через деякий час почав відчувати приплив свідомості. Ще через хвилину – відкрив очі. Сидів за старезною партою в своєму класі. Дошка вже не висіла, а лежала на підлозі. Стіни полускались, вікна потріскались. Я встав і пішов до дверей, які, здавалося, були давно виламані. Спустився по сходах і вийшов зі школи. Навколо була пустка. Напевно, в цих місцях вже давно ніхто не жив.
Раптом я побачив у небі великий летючий екран, на якому великими буквами були написані рік, дата, час: 2020 р., 1 вересня, 8.05.
Коли я це побачив, то дуже здивувався.  В голові одразу закрутились дивні думки. Я почав себе щипати, щоб пересвідчитися, чи не сплю. Ні! Не сплю!..
Трохи отямившись, я вирішив скористатись шансом і подивитись на Ужгород 2020 року. Місто було схоже на пустир. Кругом гнилі дерева та понищені будинки. Жодної ознаки людського життя!
Випадково глянув у бік готелю "Закарпаття". Те, що я побачив, було надзвичайним: готель висів у повітрі. Він літав в двадцяти метрах над землею. Проминувши гнилі дерева і понівечені будинки, я опинився біля "Закарпаття". Навколо нього була намальована голуба лінія, з якої вгору піднімалося голубе проміння.
Раптом біля лінії зупинився автомобіль, що плавно летів в кількох сантиметрах над землею. З нього вийшов чоловік. Він був взутий в білі кросівки, з підошви яких виходило голубе сяйво. Ці кросівки не давали йому стати на землю. Вони, як і готель, перемагали силу тяжіння землі.
Чоловік ступив крок за лінію. Раптом він злетів на рівень дверей готелю і просто зайшов до нього.
Дуже здивований, я пішов у бік торгового центру "Україна". Він парив над землею. Навколо "України” замість різнокольорової огорожі була сира земля. Там зібралося багато народу та автомобілів, невідомих мені марок. Один з них був поліцейським. Раптом на всю вулицю рознісся голос суворого поліцейського: „Церемонія страти вбивці розпочинається!!!”
З гурту почали виштовхувати босого чоловіка. Він упав. Раптом чоловік зойкнув, по його ногах пішли подряпини і шрами. Вони дійшли до голови, з якої зникло волосся. Чоловік кричав. Він метався з боку в бік і страшно кричав. Всі шрами і подряпини почали розтягуватись. Через секунду чоловіка розірвало на маленькі шматочки.
– Смерть від Земляного вірусу. Найкраще покарання за вбивство! – сказав поліцейський.
Я смертельно злякався. Вірус, що труїв землю Ужгорода, вбивав людину за кілька  секунд. Наляканий, я біг по проспекту: будинки тут були понищені, як і всі інші.
На середині вулиці, де був раніше магазин "Лідер", стояла прозора стіна. За нею розквітало чудове місто. Його вулиці були білі та ідеально чисті. Земля встелена голубуватим мармуром. Люди ходили веселі, деякі були босі.
Я пройшов крізь стіну і все зрозумів. Ужгород був хворий лише наполовину, на іншій половині вірусу не було.
Біля місця, де стояв упорядкований смітник, крутився якійсь злиденний жебрак. Було видно, що він бідний і знедолений. Ніхто з навколишніх не звертав на нього увагу. Аж раптом біля нього зупинився автомобіль, з якого виліз огрядний поліцейський. Він взяв жебрака під руки і кинув крізь стіну. Щойно бідняк  впав на землю, його почали обгортати шрами. Через секунду він помер так само, як і чоловік  біля "України". Одразу після цього поліцейський крикнув, вказуючи на мене: „Він вбив людину!”
– Ні!!! – закричав я, але мене ніхто не слухав.
Поліцейські схопили мене і потягли в машину. Ми вирушили вперед, прямо в бік бібліотеки. Але замість бібліотеки там був міський суд. Я втратив дар мови від здивування, яке місто без бібліотеки? Згодом роздивився, що половина 100-поверхівки  (16-поверхівка  – в моєму часі) була зайнята бібліотекою.
Мене під конвоєм завели до головної зали суду, де раніше був читальний зал, і посадили за стіл перед суддею. На столі збоку сидів товстий прокурор, в руки якому поліцейські тицьнули конверт. Суддя був високий і насуплений. Прокурор підвівся і сказав: „Вас звинувачують у вбивстві за допомогою вірусу землі.”
– У  Вас є адвокат? – Запитав сердитий суддя. Я лише помахав головою.
Тоді адвоката Вам призначить суд.
Суддя щось шепнув помічнику. Той вийшов. Через хвилину до зали зайшов адвокат. Я аж викрикнув. Цей адвокат був подібний до мене як дві краплі води! Скориставшись здивуванням присутніх, я вирвався із залу суду. Вибіг з будинку і побіг у 100-поверхівку. За мною вибігли майже з десяток поліцейських.
Я забіг в дім, влетів у ліфт і натиснув на кнопку "дах". Ліфт нісся з шаленою швидкістю. За хвилину я опинився на даху. Підбіг до краю, подивився вниз і відчув непереборне бажання швидко спуститися вниз! Мене тягнуло на бруківку. З ліфту вибігли поліцейські. Не пам’ятаю, як я зробив крок вперед і полетів. Земля  наближалась, і, раптом, зникла. Замість неї з’явилися різнокольорові фігури: кола, смуги…
З жахом я відірвався від екрана мобільного, де саме закінчився відео дзвінок. 
Сидів в класі поряд з друзями.
Годинник показував: 1 вересня, 2008 рік, 8.05.

Комментарии  

MaLugoVase
0 #2 MaLugoVase 20 Сентября 2010
Мені так сподобався твір, що коли я його читав, мені здалось, що моя голова поринула в екран комп"ютера.
Це мегасуперчудови й твір, нарешті щось цікавеньке! До речі, ти є в мережі "Вконтакті" або маєш ел. адресу? Я хотів би поспілкуватися з тобою! Моя ел. адреса - vase98@gmail.com або пиши в "Скарбах Папчі".
До зустрічі!
shturman
0 #1 shturman 02 Августа 2010
Мені довелося цей твір читати двічі. Насамперед, коли готував його до друку у нашому літературно-мис тецькому журналі для школярів "СУЗІР'Я". І вдруге, коли виставляв його на сайт. Мені імпонує вільна широка фантазія юного автора. Дещо засмучує те, що Земля...раптом зникла, а замість неї з'явилися різнокольорові фігури: кола, смуги. Так і хочеться вигукнути: Ти куди Земля моя, куди? Але у фентезі таке можливе.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • Батьківщина

    Sumak Sumak 07 Декабря 2016
    Можливо, ти мала на увазі "рідніше", аніж ...
     
  • До школи

    kartohka12345 kartohka12345 04 Декабря 2016
    Дякую.Я над цим попрацюю.
     
  • Мама

    Sumak Sumak 04 Декабря 2016
    У четвертому рядку перенавантаженн я ...
     
  • Осінь - чаклунка

    Lemeh Lemeh 04 Декабря 2016
    "Наче курчаток їх спатки вкладає" так ...
     
  • Мама

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Згодна з Kris Maks... Однак, як же все-таки ...
     
  • Вірна подружка

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дуже дякую
     
  • Мама

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дякую
     
  • Мама

    Kris Maks Kris Maks 03 Декабря 2016
    Вірш написаний з любов'ю до мами - це ...
     
  • Вірна подружка

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Як для автора-початків ця, оповідання ...
     
  • До школи

    Sumak Sumak 02 Декабря 2016
    Лесю, я пораджу тобі дописати ще одну ...