1 1 1 1 1 (2 голосов)

Додано ректором МАЛіЖу за відсутності у авторки досупу до мережі «Інтернет»

Чи доводилось вам реалізовувати у житті свої найсміливіші мрії? Гадаю, що таких серед нас не багато. Хтось вагається, хтось боїться зазнати невдачі, а хтось просто боїться. Та все це не про маму моєї знайомої. Вона вже що тільки в дитинстві не вигадувла, вперто йшла до поставленої мети. Така і цього разу.

– Якби запитали у мене, що було моєю першою школою життя, – почала вона розповідь, – я без вагань сказала б, що це час, коли ціле літо пасла кіз. Та це й не дивно. Ще Остап Вишня писав, що у сільської малечі першими школами й університетами були свині, кози й корови, а вищою наукою – випасання коней. Так і у нас, тим більше, що пасли ми їх з Остапом майже в одних місцях, бо села наші межують. Тільки він свою школу проходив на початку минулого століття, а я всередині.

Отож, збирала кіз з усього села. Виходила вранці на вигін і дивилася, як сходяться вони до мене, гордо задерши лоби і зрідка кидаючи своє поважне «ме-е-е», аби всі навкруги чули, що відбувається. Дивлячись на своїх Маньок, Зірок, Василів (а всі цапи й барани мали за давньою сільською традицією виключно чоловічі імена), я навіть уваги не звертала на їхніх господарів. Іноді мені здавалось, що це не вони ведуть худобу, а навпаки.

Зібравши все стадо, я гнала їх далеченько за село, у ярки і вибалки, де й проходили всі мої літні дні. Отак жену їх полем, а сама уявляю, що це моя вірна армія, а я її головнокомандуючий. А оскільки перечитала величезну кількість книжок про війну, то хотіла бути схожою на командира, який на своєму бойовому коні мчить, як вітер, вперед. Розуміючи, що справжнього коня у мене більш за все не буде, то його роль мав виконати за моїм задумом мій давній приятель – баран Борис. І як тільки у мене в голові визрів задум проїхатися на ньому з гори (а це бажання з'явилося ще взимку, щоб раз і назавжди поставити крапку в питанні, на чому їхати швидше: на санках, лижах чи на баранові), Борис став об'єктом моєї пильної уваги.

Дивлячись, як поважно і з почуттям власної гідності він ступає по стежці, я все більше переконувалася, що на таку відповідальну роль обрала його недаремно. Поплескуючи його по спині, я навіть не здогадувалася, чим закінчиться мій задум, а Борис тільки зверхньо дивився на мої намагання. Я пильно слідкувала, чи добре пасеться Борис, постійно перевіряла, чи міцні в нього ноги, відкривала йому рота, дьоргала за роги, одним словом, діставала його так, що він намагався триматися від мене якнайдалі.

Нарешті настав день, до якого я так ретельно готувалася і який повинен був стати днем мого безперечного тріумфу. Цього ранку я навіть не поснідала, бо було не до їжі. Я навіть з собою на цілий день нічого не взяла. Схопила палицю, вигнала наших кіз і побігла назустріч подвигам. Я стояла поряд із своєю рідною козою Катькою (до речі, тезкою), яка не відходила від мене ніколи ні на крок, і чекала Бориса. Боря ж ліниво наближався до нас і був абсолютно впевнений, що сьогодні такий самий звичайнісінький день, як і завжди. Упевнившись, що з Борисом все гаразд, я зібрала все стадо, і ми вирушили в дорогу. Йти до завітної гори була не близько, і у мене вистачало часу все ретельно продумати, чим я подумки й займалася.

І ось ми на місці. Всі мої піддані, ніби щось передчуваючи, зупинилися; став на схилі і Борько. Не вагаючись, я підійшла до нічого не підозрюючого Бориса, миттю схопила його за роги, застрибнула йому на спину і... А далі все відбувалося, як у фантастичному сні. Ми з Борисом мчали вниз із швидкістю надзвукового літака. Мабуть, сам Шумахер у свої найкращі часи не їздив так швидко, як Борько летів зі мною вниз. Все навколо мене тільки мелькало. «Це кінець!», – тільки і встигла подумати я перед тим, як Борис, знісши мене за секунду з гори, підкинув задні ноги і я, перелетівши через нього, полетіла на землю.

Скільки пролежала так, я не знаю й досі. А коли відкрила очі, то побачила над собою Борю. Спочатку було подумала, що він дістав мене і на тому світі, аж щось тепле і рідне притулилося до мене. Підвівши голову, побачила свою кізочку Катрусю, яка ніжно торкалася мене своєю мордочкою і жалібно мекала. Я підвелася, обняла її за шию і пошкандибала до дерева. Мені не кортіло більше проїхатися на баранові, тим більше, що Борис ще попереджуючи поглядав у мій бік. Я посміхнулася, глянула на Катьку – і раптом нова думка промайнула у мене в голові: а що якби одягнути Катрусі хустку? Знали б ви, чим закінчиться ця історія! Але про це наступного разу.

Валентина Кир'ян, 7 клас

Комментарии  

ПАПЧ
+1 #4 ПАПЧ 07 Июля 2013
У автора есть способность видеть и, главное, есть талант описывать мир смешно. Юмор - не каждому дано. Очень жаль, что сам автор не присутствует, так сказать лично у нас здесь.
topolenok
0 #3 topolenok 07 Июля 2013
Перечитала. Давно так не смеялась) Это ж надо же так додуматься... Вспомнилось, как я когда-то давным-давно попыталась покататься верхом на пуделе (был у нас тогда "королевский" пудель Зеня). Но он не позволил себя оседлать. Что, наверное, к лучшему))
Леді Віка
0 #2 Леді Віка 09 Сентября 2012
Гарне оповідання! Я також чекаю наступну історію.
ісаєвич
0 #1 ісаєвич 08 Сентября 2012
Розумниця! Дуже гарне оповданнячко!
З нетерпінням чекаю розповідь про наступну історію!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • Батьківщина

    Sumak Sumak 07 Декабря 2016
    Можливо, ти мала на увазі "рідніше", аніж ...
     
  • До школи

    kartohka12345 kartohka12345 04 Декабря 2016
    Дякую.Я над цим попрацюю.
     
  • Мама

    Sumak Sumak 04 Декабря 2016
    У четвертому рядку перенавантаженн я ...
     
  • Осінь - чаклунка

    Lemeh Lemeh 04 Декабря 2016
    "Наче курчаток їх спатки вкладає" так ...
     
  • Мама

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Згодна з Kris Maks... Однак, як же все-таки ...
     
  • Вірна подружка

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дуже дякую
     
  • Мама

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дякую
     
  • Мама

    Kris Maks Kris Maks 03 Декабря 2016
    Вірш написаний з любов'ю до мами - це ...
     
  • Вірна подружка

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Як для автора-початків ця, оповідання ...
     
  • До школи

    Sumak Sumak 02 Декабря 2016
    Лесю, я пораджу тобі дописати ще одну ...