1 1 1 1 1 (15 голосов)

Присвячую татові на пам'ять про наші вечори біля телевізора.

Це було маленьке містечко. Люди у ньому були постійно зайняті, недоброзичливі. Йошко від них відрізнявся. Він був психом, але добрим. Було важко з'ясувати його справжній вік, але на вигляд йому було не менше тридцяти та не більше сорока років. Його одяг складався з десятилітнього лахміття. На плечах та колінах сяяли широкі діри. Обличчя у нього було поплямоване брудом, волосся не стрижене, але яскравіла хоч і трохи ненормальна, однак щира усмішка. Його не поважали. Навіть називали його не повним іменем - Йосип, а зневажливим – Йошко. Душа у нього була дитяча: коли у колясці сміялась дитина, він також сміявся; уважно спостерігав за метеликами з відкритим ротом та смішними очима; плакав відразу, як на нього накричать.

Ще у нього був друг – собака. Це був вуличний восьмирічний чорний пес із білими плямами на ребрі та окові. Довгасте тіло, вкрите жорсткою шерстю, закінчувалось маленьким хвостиком. Розміром він був такий, що якби став на дві лапи, то ледве б досягав Йошкові до поясу. Його прозивали Трилапим, бо одна лапа у нього постраждала в аварії і він шкутильгав. Жили Йошко та Трилапий у під'їзді однієї з п'ятиповерхівок, яких безліч у місті. Траплялося, що деякі бабусі кормили їх і давали старі покривала.

Одного похмурого дня, повз друзів проходив огрядний дядько у дорогому плащі, жадібно поїдаючи яблуко. З-під лоба поглянув на Трилапого та Йошку. Хустинкою підняв каменюку та притулив до яблука. Потім, різко розвернувшись у їх бік, він стрімко махнув рукою і недоїдене яблуко разом з каменем полетіло у Трилапого. Кидок виявився сильним і влучним, потрапив у голову псові, зачепивши і око. Червоний струмінь крові потік, заливаючи білу пляму. Пес упав. Дядько задоволено зареготав і спокійно рушив далі.

Здавалось, Йошко не зрозумів того, що щойно трапилося. Поклав Трилапого собі на коліна і промовив:

- Песику, друже, той, бридкий… пішов. Гей, ти чого… Ку-ку! Дивися, там смакота! Піднімися, будь ласка! Стомився, так? Поспи трохи, поспи. – пройшло хвилин десять. – Досить! Р-р-р! На нас нападають, а-а-а! Ну чому ти не прокидаєшся? Так і знай, я не розумію твоїх жартів!

Йошко по-дитячому, з образою дивився на пса. Але той не дихав, не відкривав очей, не рухався…

- Ну, добре! Вибач мене, я більше не серджуся. Прокидайся!

Але пес не подавав ознак життя. Неочікуване вії Трилапого здригнулись. Він тихо та повільно підняв очі до очей друга. Та це був останній погляд вірного пса. Голова впала на коліна, й більше ніколи не піднімалася.

Йошко продовжував свої безнадійні спроби пробудити Трилапого і не розумів, що єдиний друг покинув його назавжди…

Ніч з 17.02 по 18.02.2011

 

Комментарии  

Суок
+3 #24 Суок 22 Октября 2012
Цитирую MaLugoVase:
мне тогда казалось, что рукой руководил кто-то другой, не я.


Так это, наверное,было - вдохновение творчества))
Вот иногда стихи, действительно, могут прийти в любую минуту - и приходится ночью даже их записывать - а то утром они могут уже обидеться - и сбежать)))
MaLugoVase
+5 #23 MaLugoVase 20 Октября 2012
Суок, это правда, что какое-то переживание повлияло на создание "Йошки и трилапого"... Когда я его писал, в моей голове было невероятное напряжение, хотя и было 12 часов вечера, и кроме этого помню, будто это чувствуется сейчас: мне тогда казалось, что рукой руководил кто-то другой, не я.
Atem
+1 #22 Atem 08 Февраля 2012
Цепляет...
Суок
+1 #21 Суок 08 Февраля 2012
Но ты здорово придумал эту историю - я была уверена, что это было на самом деле...
Видимо какое-то переживание повлияло на создание такого искреннего рассказа.
Спасибо за него))
MaLugoVase
+4 #20 MaLugoVase 08 Февраля 2012
придумана... но в городе не намного лучше относятся к таким как Йошко, а бывает и хуже... тем более к дворнягам, которых усыпляют... хорошо, что власти занялись стерилизацией животных с улицы и их забирают в питомники
Суок
0 #19 Суок 08 Февраля 2012
Вася, а откуда эта история - она придумана или это городская легенда?
Повествование идёт так просто и естественно - как разговор с друзьями...
Трогательный сюжет.
Мне почему-то вспомнился "Белый пудель" А. Куприна - так жалко было, когда у дедушки и мальчика украли пуделя.
ПАПЧ
+1 #18 ПАПЧ 19 Августа 2011
Да. Мне тоже жалко пса.
topolenok
+3 #17 topolenok 06 Августа 2011
Который раз читаю - и каждый раз так жалко собаку... и Йошку... По-правде жалко...
MaLugoVase
+1 #16 MaLugoVase 05 Августа 2011
Спасибо Вам всем! Очень приятно.
Luba
+4 #15 Luba 05 Августа 2011
Да, это сильное произведение.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • Батьківщина

    Sumak Sumak 07 Декабря 2016
    Можливо, ти мала на увазі "рідніше", аніж ...
     
  • До школи

    kartohka12345 kartohka12345 04 Декабря 2016
    Дякую.Я над цим попрацюю.
     
  • Мама

    Sumak Sumak 04 Декабря 2016
    У четвертому рядку перенавантаженн я ...
     
  • Осінь - чаклунка

    Lemeh Lemeh 04 Декабря 2016
    "Наче курчаток їх спатки вкладає" так ...
     
  • Мама

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Згодна з Kris Maks... Однак, як же все-таки ...
     
  • Вірна подружка

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дуже дякую
     
  • Мама

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дякую
     
  • Мама

    Kris Maks Kris Maks 03 Декабря 2016
    Вірш написаний з любов'ю до мами - це ...
     
  • Вірна подружка

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Як для автора-початків ця, оповідання ...
     
  • До школи

    Sumak Sumak 02 Декабря 2016
    Лесю, я пораджу тобі дописати ще одну ...