1 1 1 1 1 (1 голос)

Війна і кохання... Здається, лише слова. Але серце завмирає, коли чую це слово: "війна". Ми просто живемо. Навіть не знаючи, що буде завтра.
Наше коротке життя. Перенасичене труднощами. Важке. Як хочеться прокинутися серед мирного неба! Де немає війни. Є безхмарне щастя.
Краса врятує світ. Саме краса надзвичайного почуття - любові - утверджує людське. Доки існуватиме це почуття, доти у світі пануватиме мир, злагода. Здається, що життя прекрасне. Я це усвідомлюю. Та світ, на жаль, не ідеальний. Неможливо керувати почуттями, не завжди на кохання відповідають взаємністю.
Руйнується весь світ. Війна. Ти борешся із своїм серцем. Біль пронизує тебе наскрізь. Іноді вбиває бажання жити. Ми любимо. Ненавидимо. Сміємося. Плачемо. відвертаємо очі. А для чого? Зустрічаючи когось, ми закохуємося?
Нам набридає все. Та не любов, а сірість цього почуття.
Після однієї помилки свого життя ми задумовуємося: чи потрібно віддавати комусь своє серце просто для того, щоб від тебе відвернулися?
Сьогодні всі кохають, навіть ті кому немає 14 років. Вони обіцяють любити до останнього удару свого маленького серця.
А кругом пустота. Немає посмішок. Нічого нема. Ви руйнуєте свою долю. Всюди нещастя. Сум. Гірке життя.
Та чи думаєте ви про батьків? Вони подарували вам життя... За нього боролись. А ви так нерозумно його втрачаєте. Слабкі? То будьте сильними!
Сильні люди вміють усе пробачати? Це не так. Довіра вбита до цієї людини. Немає сенсу повертатися у ту яму, де колись ви були розбиті на частинки. Краще не відчувати нічого. Ніхто не розуміє нас. Лише завдає страждань. Ми безсилі.
Я не вірю твоїм словам. Вони стали для мене пустим звуком. Просоліли неправдою. Я не вірю твоїм очам. Вони навчилися грати. Оволоділи штучним поглядом.
Ти більше не переконаєш мене у своїй щирості. Відчуваю тільки сморід лицемірства і цинічної брехні.
Я покину твій світ назавжди. Ніколи не згадаю про свій візит, а ти пам'ятатимеш його все життя. Я не відчуваю вини. Твої слова просоліли неправдою.
Я хочу відчути життя на повну силу. Вижму його, як лимон. Заберу все, що мені належить. Ніколи не дорікну йому. Навіть тоді, коли всадить ножа у спину. Дякую за урок!
Я знову відчую повноту життя. Сп'юся його нектаром і помру від цирозу думок. А воно знову подарує мені шанс.
Кохання, як війна. Але усе колись минає. Як говорять: час лікує. Живімо так, щоб серед крові й вогню наша душа ніколи не змерзла.

Комментарии  

MaLugoVase
0 #2 MaLugoVase 30 Июля 2015
Як на мене, то почуття та думки у цьому своєрідному "потоці свідомості" описані вправно і досить майстерно)
Трохи невпорядковані, а проте надто щирі. Чим і беруть.
Назву б змінив на щось типу "Здається, що життя прекрасне" або "У боротьбі з серцем". Адже у новелі прочитується дещо більше, ніж те, що зазначено в заголовку.
Успіхів!
Ігор Дах
0 #1 Ігор Дах 09 Июля 2015
Так, язгідний з Тобою Іванно. Ти сильний прозаїк. Хочу частіше читати Твою прозу.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии