1 1 1 1 1 (1 голос)

«Що? Невже знову позачергові збори? Та най їм порожньо буде, тим марсіанським колоністам! Хіба не можна було оці всі перельоти нотаріально завірити?» – бурчала я про себе, збираючись на засідання Генеральної Міжпланетної Ради з юридично-дипломатичних питань.

Коли всі представники Ради зібралися в надто тісній для такої кількості людей залі засідань, слово взяв начальник Генштабу міжпланетної оборони:

– Конкретних відомостей про порушників у нас немає…

– Хто б сумнівався! – перебив його начальник міжпланетних експедиційних сил.

– Та є дані про те, що плем'я Венарсів відстає від нас у часі приблизно на 1 століття 33 години і 7 йотасекунд, – трохи голосніше продовжив начальник оборони. – Тому навряд чи вони чули про конвенцію Організацій Міжпланетних Націй щодо загальногалактичного перельоту.

– Але ми не маємо повноважень для арешту гостей, які всього-на-всього заселили вільну територію, – обурився екс-президент Плутона.

– Так, усім відомо, що на Венері переселення, і це їхня колонія, нехай вони і платять штраф, – роздратовано сказала я, бо ж це було ясно, як Божий день.

– Геніально! – схвалив міністр Меркурія. – Підвищить цій юній леді звання до полковника!

– Обрі, негайно зв'яжися з Даміром. І нехай на цей раз він потурбується про турбулентність! – наказав Боміальд, мій начальник і головнокомандувач.

– Є, сер! – відповіла я і рушила до головного комп'ютера.

Я майже закінчила розмову, коли по другій лінії залунав дзвінок. Уже хотіла була натиснути кнопку «Прийняти виклик», та я… прокинулась – і, у результаті, проспала. Ох же ця міжпланетна дипломатія!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии