1 1 1 1 1 (0 голосов)

Розташовано прес-службою МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

Трохи про себе 

Звати мене Оксана, з латинської моє ім'я означає «чужоземка».
Зараз мені 17, але я вже маю деякі досягнення, вони зовсім маленькі, але ж мої: в минулому році закінчила музичну школу, обожнюю свій інструмент (фортепіано) і вважаю, що музика - це стан душі, тому коли мене переповнюють радість або сум обов'язково граю на фортепіано, тобто «виливаю йому свою душу»; люблю брати участь у конкурсах, змаганнях, а ще більше люблю перемагати в них. Також мене захоплюють подорожі: одна із моїх мрій об'їхати всю нашу рідну, квітучу Україну, особливо хочу на власні очі побачити Львів, відчути атмосферу цього міста, пройтись по його славнозвісними вулицями. На сьогодні я побувала вже: у Києві, Запоріжжі, Бахчисараї. Та все ж які б дива не зустрічались мені у цих містах, я вважаю, що наш Луганський край найкращий, а особливо моє село, воно особливо гарне, бо я в ньому народилася, зростала, пізнавала світ. У вільний час малюю та вишиваю пейзажі, натюрморти; танцюю, а також допомагаю рідним, особливо люблю проводити час з матусею, з нею будь-яка робота за радість, а ще - з бабусями.
З предметів найбільше подобається українська мова та література. З особливим захопленням читаю вірші Антонича, Лесі Українки, Ліни Костенко, повісті Нечуя-Левицького, романи Панаса Мирного, комедії Карпенка-Карого.
Щодо рис мого характеру, то мені властиві: часта зміна настрою, вразливість до критики, особливо з боку рідних мені людей. Останнім часом я стала надто відвертою. Не люблю лицемірства, зради. Не розумію тих людей, які не мають захоплень, улюбленої справи.

Родина Коксаків
(казка)

В одному темному, моторошному місці жила-була родина Коксаків. Запитаєте, чому Коксаки і чому ж вони жили в такому жахливому місці? А я відповім. Бо вони - бактерії. Малі, мікроскопічні та такі спритні, та небезпечні. А чи цікаво вам, що то за страшне місце - їхній будинок? А ось послухайте:

- Я Васько-Мусько!
Я завжди гуляю 
І додому я не поспішаю. 
Раз калюжка, два калюжка -
Я по вуха у багнюшкі, 
Та вмиватись я не буду, 
Бо чудовий вигляд маю 
І так зійде...
Раз калюжка, два калюжка  -
Я по вуха у... Морозиво!

- Друзі, друзі всі за мною. На морозиво ру-шай! – скомандував найбільший, найстрашніший бактерій - король родини Коксаків. - Пісню почи-най.

«Ми зараза, ми мікроби! 
Ми розносимо хвороби!»

- О, татку, татку. Це наш клієнт!
- Тепер нам є де жити!
- Ура!!!

Хлопчик замурзавшись морозивом, підозріло поглянув на ту дивакувату банду, що поспіхом прямувала по його руці. Прищурився і запитав:
- А-а-а, ви хто такі?
- Дозвольте відрекомендуватися, родина Коксаків.

«Ми зараза, ми мікроби! 
Ми розносимо хвороби!»

- Ко-ко-ко-кого?
- Коксаків!!!
- А! А що вам треба, ви чого прийшли? - здивувався хлопчик.
- Ми тут будемо жити.
- Я буду жити у вусі.
- А я за вухом.
- А моя кімната буде на шийці. Перегукувалися мікроби.
- А я оселюся на руці. Там найбільше бруду, - сказав татко Коксаків.
- Ні, я не хочу, щоб ви жили зі мною. Спочатку наздоженіть, - вигукнув Василько.
- Ну чого ти, чого ти розкричався. Краще не пручайся. Довів себе до такого стану, тепер терпи.

І оселились вони на Василькові. Дівчинка-донечка тепер живе у вусі, синочок - за вухом, мама - на шийці, а татко - на руці. Ох, як їм було добре, скрізь багнюка, грязючка. Так їм чудово та мило. Згодом хлопчина і забув про своїх гостей, і відправився знов на прогулянку.

- Я Васько-Мусько! 
Я завжди гуляю 
І додому я не поспішаю. 
Раз калюжка, два калюжка  -
Я по вуха у багнюці, 
Та вмиватись я не буду, 
Бо чудовий вигляд маю 
Так?
А тому ще погуляю!
Ой-ой, ай-ай, хто мене кусає?!

- Василю, хутко додому.
- О, матуся кличе. Побіжу швиденько, може, є щось смачненьке.

Невідомо скільки він ще так прогулювався, але Василька було не впізнати. Він був схожий на вуглинку. Таку чорну, блискучу.
Василь «почалапав» додому. В квартирі він поналишав слідів. До них прибігла мати Коксаків. Вона прийняла нове потомство з багнюки.
- Діточки мої, чорномазенькі. Біжімо до кімнати Василька.
І так хутко схопившись, побігли табунком. Прибігли.
- Сімейна нарада. Сімейна нарада, - закричав батько Коксаків. - Сімейна нарада!
Зібралися усі у хлопчика на пузі. Повсідалися зручненько. Тай давай. Першим почав батько:
- Нещодавно я був на розвідці. Мама Василька купила те, що для нас має найбільшу загрозу. Словом, нам скоро ніде буде жити. Будьте обережні.
Слово взяли діти:
- Отже, треба переконати Василька не вмиватися.
Ці четверо дорослі, досвідчені знали, про що йде річ. Про мило. А молоде покоління лише уважно слухали їх і безтурботно кліпали очима. Всі погодилися із думкою дітей, але мати додала:
- Все одно треба перестрахуватися. Тому лізьте у ті місця, де бруду найбільше - у ніс та вуха. І всі дружненько полізли по тунелям.
- Мамо, мамо, - закричав Василько на всю кімнату. - У мене все чешеться.
- Ой, Господи, та ти ж бруднющий, ходімо купатись.
- Не хочу, ні-ні. Я ж Васько-Мусько.
- Ой Васю, Васю. Коли надумаєш, то приходь.
- Я ще трішечки повимазуюсь, а потім...

Вийшов він на вулицю. Сонечко припікає, а мікроби повиповзали та повсідалися у Василька на щічках.
- Ой, як чудово. Як на курорті! 
Та не довго їм відпочивалося. Доки Василько колупався у калюжі, бризкав усі сторони, повз нього пройшло янголятко. То була маленька дівчинка у рожевому чистому платтячку. У неї були білі щічки та охайна зачіска. Вона лише одним оком глянула на Василька і, насупивши брови, сказала:
- Фе-е.
Так Василькові стало соромно та ніяково, що він закричав їй у слід:
- Тая... тая... я... вмиюся зараз.

Почув те батько Коксаків. Зібрав свою сім'ю, пожитки та рушив. Стали мікроби біля кімнати Василя і дивляться що ж воно буде. Раптом виходить хлопчик умитий, зачесаний, одягнений у білу сорочку. Любо глянути.
- Ні, - промовив батько мікробів - нам тут робити нічого. Рушаймо!

«Ми зараза, ми мікроби! 
Ми розносимо хвороби!»

Ось так вони і блукають з одного місця до іншого. Живуть то в однієї дівчинки, то в іншого хлопчика. І ви уважно подивіться, чи немає поряд з вами таких сусідів. А якщо є, то беріть швиденько мило та виганяйте їх. Ось і казочці кінець, а хто слухав молодець.

Комментарии  

Ольга Царицанська
0 #2 Ольга Царицанська 03 Февраля 2012
Оксаночко!Твоя казочка вийшла потішна і повчальна.Неодм інно продовжуй писати в цьому жанрі.Бажаю успіхів.
ісаєвич
0 #1 ісаєвич 18 Ноября 2011
Я чомусь впевнений, що до нас приєдналася справді талановита Оксана-Чужоземк а. З короткої автобіографії дізнаємося, що як і всі таланти, вона талановита у всьому. Зокрема, казкою "Родина Коксаків" авторка мене в цьому переконала. Думаю, що від нині і до віку Муськів поменшає, а Коксакам перепаде. Чекаємо наступних творчих доробок від Оксани Боднар.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • Батьківщина

    Sumak Sumak 07 Декабря 2016
    Можливо, ти мала на увазі "рідніше", аніж ...
     
  • До школи

    kartohka12345 kartohka12345 04 Декабря 2016
    Дякую.Я над цим попрацюю.
     
  • Мама

    Sumak Sumak 04 Декабря 2016
    У четвертому рядку перенавантаженн я ...
     
  • Осінь - чаклунка

    Lemeh Lemeh 04 Декабря 2016
    "Наче курчаток їх спатки вкладає" так ...
     
  • Мама

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Згодна з Kris Maks... Однак, як же все-таки ...
     
  • Вірна подружка

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дуже дякую
     
  • Мама

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дякую
     
  • Мама

    Kris Maks Kris Maks 03 Декабря 2016
    Вірш написаний з любов'ю до мами - це ...
     
  • Вірна подружка

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Як для автора-початків ця, оповідання ...
     
  • До школи

    Sumak Sumak 02 Декабря 2016
    Лесю, я пораджу тобі дописати ще одну ...