1 1 1 1 1 (0 голосов)

Жив собі багатий чоловік, і було в нього три сини. Найстаршого з них звали Добромиром, середульшого – Вогнедаром , а найменшого — Любомиром. Коли хлопці виросли, стали дужими молодими юнаками, то батько зібрав їх усіх разом і каже:

— Ви стали дорослими, настав час вам самих себе годувати. Та щоб було справедливо, багатство моє отримає найдостойніший. Ідіть собі хто куди, шукайте роботу, та через рік повертайтеся: хто більшого досягне, той і отримає весь спадок.

І розбрелися сини в різні боки шукати заняття до душі. Старший влаштувався столяром, займався обробкою дерева. Середній почав працювати в школі вчителем, передавав дітям свої знання. А молодший ходив-бродив світом, та ні до чого в нього душа не лежала, ніяке ремесло йому не подобалося. Сів та й заплакав від горя Любомир. Аж раптом на стежці перед ним з’явився дід та й питає:

— Що сталося, хлопче? Чого ти зажурився?

Витер сльози Любомир та про все розповів старому. Дід уважно вислухав, а потім мовив:

— Добрий ти юнак, чую я серцем. Якщо хочеш, то йди до мене в найми, допомагатимеш по господарству, а я навчу тебе всього, що знаю.

Дітей у мене нема, будеш мені за сина. То як? – запитав стариган.

— Добре, – погодився Любомир та й пішов за дідом.

Старець, як з’ясувалося, був вправним мисливцем, добре читав і писав, вправно володів шаблею, вмів варити різне зілля. Любомир був добрим учнем, хапав усе на льоту.

Пройшов рік навчання. Одного дня Любомир прийшов до старого й сказав:

— Дякую вам за науку, діду! Та настав час: я зрозумів, що маю йти. Сьогодні був у передмісті та почув про страшного дракона, який нищить села й викрадає молодих дівчат. Благословіть же Ви мене в дорогу.

— Благословляю, сину. Йди та покажи тому змію, де раки зимують! – відповів чоловік з усмішкою на вустах.

Любомир осідлав коня та й рушив. Чотири дні був у дорозі, а на п’ятий побачив велику печеру з огорожею з людських кісток – лігво Дракона. Під’їхав парубок ближче, придивляється, а там крилатий змій сидить, кігті точить. Побачив Любомира та й каже:

— О, ти диви, вечеря сама до мене прийшла! Чого тобі треба?

— Я приїхав, щоб вбити тебе! Виходь на чесний бій, потворо триклята!

Дракон лише засміявся, та коли побачив запал хлопця, то розігрався не на жарт. В усі боки летіли прокльони то одного, то другого, а в повітрі лунав дзвін шабель – бій не на життя, а на смерть. Та Любомир виявився надзвичайно сильним і прудким, тож швидко обеззброїв противника. Чудовисько з диким ревом кинулося на Любомира, та той рубонув шаблею і залишив рептилію без голови. Почувши крики, з печери вибігла княжа донька, побачила, що Дракон мертвий, поцілувала рятівника й заплакала: «Дякую тобі, герою! Бо думала вже, що не побачу заходу сонця – зжере ненаситний».

Любомир осідлав коня, посадив поруч князівну, поклав у торбину голову змія й поїхав до міста. Та зупинив хлопець коня на півдорозі – побачив знайому хату, зайшли разом з царівною, привіталися. На печі сиділи батько та брати. Зраділи наймолодшому, обійнялися:

– Ну, сину, куди ти путь-дорогу тримаєш? – питає батько.

– У Київ-град до князя. Треба ж царівну батькові повернути, – посміхнувся парубок крізь густі вуса.

Вони поговорили ще трохи про те-се, та й рушили закохані до князя київського. Голова роду, коли побачив свою донечку кохану, свою Богуславоньку любу живою та здоровою, заплакав від щастя.

— Не плач, тату, не плач. Бач, усе добре, я тут, – витирала сльози царівна.

— Як же ти врятувалася, доню? – здивувався правитель. — Невже самотужки змія поборола?

— Ні, батьку, мене Любомир врятував, богатир руський. – відмовила дівчина.

Коли ж довідався князь, який подвиг здійснив Любомир і як рятував його дочку від смерті, видав князівну за богатиря й улаштував весільний бенкет, якого ще ніколи столиця не бачила. А молоді жили в любові довго й щасливо, поки смерть не розлучила їх.

Комментарии  

Маркіян Лехман
0 #1 Маркіян Лехман 14 августа 2017
Дай Бог,щоб ти писала,як Павло Загребельний!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии