1 1 1 1 1 (3 голосов)

Нещодавно побувала я на фестивалі «Рекітське сузір'я - 2014», який справив на мене надзвичайно велике враження. Фестиваль цей проводила Мала Академія Літератури і Журналістики, куди нещодавно я вступила. Вже одинадцятий раз вітає всіх маліжан Міжгір'я, одинадцятий раз дарує їм море емоцій. Адже тільки тут всі юні таланти можуть розквітнути і показати цвіт своєї праці. Хочу сказати, що люди в селі Рекіти, де відбувалось це дійство, дуже приємні. Одразу після приїзду нас зустріли з хлібом і теплими словами. А «батько» всіх маліжан, Василь Федорович Тарчинець, особисто привітав всіх присутніх і подарував свою приємну усмішку. Тільки поглянувши на цю людину, можна одразу сказати, що це справжній патріот своєї країни, своєї батьківщини, а також своєї праці. Після такої трішки визначної хвилинки всі маліжани із Закарпаття зробили пам'ятні фотокартки з великим плакатом МАЛіЖу, а також розподілились по кімнатах, де проживали наступні три дні фестивалю. Зі мною у кімнаті були дуже гарні дівчата, з якими я швидко знайшла спільну мову. Адже вони творчі особистості, і кожна має свої приховані здібності, а це дуже захоплює. Отже, перший день фестивалю пройшов дуже нестримно, всі гасали по поверхах, розміщуючись по кімнатах, а також знаходили нових друзів. Адже Міжгірщина об'єднала в собі творчу молодь аж із 14 областей. Це Одеська, Полтавська, Закарпатська, Рівненська, Львівська і інші. З цього всього можна було зрозуміти, що сумувати тут не доведеться. Адже всі такі різні, всі такі нестримні, всі такі цікаві. Після вечері учасники фестивалю відправились по кімнатах на вільний відпочинок, після якого весь гуртожиток, де ми жили, поринув у сон.

Рано- ранесенько наступного дня ми з радістю прокинулися від променів карпатського сонця, яке палко пронизувало свої проміння через високі, могутні гори, які були так близько. Мені навіть здавалося, що можна висунути руку у вікно і торкнутися їх. Що ж, після сніданку почалося відкриття самого славнозвісного міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я - 2014», яке тепер було під егідою ЮНЕСКО. Сам початок відбувся перед головними воротами МАЛіЖу, де було перерізано гостями свята стрічку миру. Крокуючи мостом миру, ми дійшли до місця, де було запалено маліжанську ватру дружби. Це полум'я символізувало палку любов маліжан до своєї академії. Пройшовши трішки далі, всі зайняли свої місця перед сценою і слухали з іскорками в очах промову нашого штурмана, нашого покровителя МАЛіЖу Василя Федоровича. Його слова доторкнулись до серця, мабуть, кожної людини. Після промови символічно було піднято під гучний гімн прапор України. В ці хвилини на очах деяких людей з'явились сльози. Я сама ще трішки і заплакала б. Адже подумати тільки, скільки український народ втратив своїх дітей, щоб зараз ми могли чути цю величну пісню і бачити перед собою ці яскраві кольори свободи. Дуже сумно на душі стає, коли згадую всіх наших героїв. Адже їм треба було жити і жити. Наступним прапором було піднято прапор Європейського Союзу, такий жаданий, такий необхідний для кращого життя. Ну і, звичайно, без прапора МАЛіЖу не обійшлось. Дуже гарно виспівували гімн Малої Академії діти зі Львова. Їхні голоси лунали у вись і розливались дзвінким щебетом. Після цього надали слово представникам ЮНЕСКО та іншим гостям свята. Після цих урочистих промов свої таланти показували всім присутнім вихованці МАЛіЖу. Вони співали патріотичні пісні, які стукали своїми ритмами і видавлювали емоції: то радісні, то сумні. Можу сказати, що виступ вдався на славу. Адже всім присутнім він дуже сподобався. А особливо конкурс літературно-мистецьких композицій, де свої таланти показували маліжани у різних жанрах: від театральних здібностей до танців. Я сама захоплена такою різнобарвністю виконання. Дивлячись на сцену, я бачила то зіроньку, яка ще тільки йде до своєї мети, то справжній алмаз, який вже сформований і вже наблизився до цілі. Вражень у мене маса. Їх не можна вилити словами на папері.

Після такої приємної миті, після концерту, маліжанам довелося трішки піднапружитись, захищаючи свої роботи у різних номінаціях. Особисто я брала участь у номінації «Поезія», «Художнє фото» та «Журналістика» і, на мою думку, зуміла хоч трішечки, але все-таки захистити їх. Після зустрічі з журі мені ще більше захотілося реалізувати свою мрію, а саме стати журналістом. Дякую вам, що все-таки запевнили мене в тому, що варто спробувати. Я дуже вдячна. Ну ось такий насичений був наш другий день у Міжгір'ї.

Наступного дня були дуже цікаві екскурсії. Ми побували у Національному природному парку «Синевир», де нам показали захоплюючий фільм про озеро Синевир, його історію виникнення та історію назви, а також показали цікаві старовинні експонати із домашнього вжитку наших предків, та славнозвісну греблю, яка два рази вже була зруйнована через повінь. Після невеликого заочного екскурсу ми побували самі на озері Синевир. Краса природи засліплювала очі. Мені здавалось, що я потрапила в рай. Це озеро дійсно є дуже гарним. Якщо можна було б, я залишилася б там назавжди. Але, на жаль, нічого є не довговічним. Ми покинули озеро, прикупивши різних сувенірів. А на нас чекав сюрприз. Ще одна екскурсія: у реабілітаційний центр ведмедів. Так близько я не бачила цих красивих тварин ще ніколи. Ну після закінчення екскурсії ми повернулися до гуртожитку, де проводилися майстер-класи в різних номінаціях. Побувала я на журналістиці та на прозі. Мені дуже сподобалося. Я стільки багато нового для себе дізналася. Ані трішки не жалію, що потрапила на цей фестиваль. Дуже великий багаж знань я отримала і горджуся цим. А також, щоб розважити учасників фестивалю, кожного вечора проводилися змагання з шашок та шахів. До речі, я стала переможницею з шашок між дівчатами. Отака ще одна моя маленька перемога.

А от у неділю був гала-концерт, де відбулося вручення нагород всім учасникам конкурсів у різних номінаціях. Не буду хвалитися, але я зайняла третє місце по журналістиці. Я дуже рада, що, приїхавши вперше, я досягла певної висоти у своїй спеціальності. Всі були нагороджені, всі отримали додатково заохочувальні призи. Усмішки сяяли на обличчях кожного присутнього. Адже всі, хто брав участь, уже переможці. Продовжували гала-концерт маліжани, які виконували найкращі свої композиції. Отак завершився Фестиваль «Рекітське сузір'я - 2014», на такій приємній ноті.

Їдучи додому, по дорозі ми поїхали на екскурсію стежками Карпатської України, а точніше відвідали могилу Федора Тацинця, затятого карпатського діяча. Ми вдячні Ірині Михайлівні Гармасій за таку чудову і повчальну розповідь, а також Тарасюку Володимиру Юрійовичу. Думаю, кожен взяв для себе хоча б частинку нової інформації.

Скажу на останок одне: дякую всім керівникам Малої Академії Літератури і Журналістики та організаторам фестивалю «Рекітське сузір'я - 2014» за те, що вони дають можливість розвивати свої таланти обдарованим дітям. А особливо спасибі Василю Федоровичу Тарчинцю. Адже якби не він, то я не побувала б на цьому фестивалі і не відкрила б для себе цю чудову країну творчості. Спасибі вам велике.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • У Ведмедя болить зуб

    Sumak Sumak 08 Декабря 2016
    Збивається ритм у другій, першій ...
     
  • Батьківщина

    Sumak Sumak 07 Декабря 2016
    Можливо, ти мала на увазі "рідніше", аніж ...
     
  • До школи

    kartohka12345 kartohka12345 04 Декабря 2016
    Дякую.Я над цим попрацюю.
     
  • Мама

    Sumak Sumak 04 Декабря 2016
    У четвертому рядку перенавантаженн я ...
     
  • Осінь - чаклунка

    Lemeh Lemeh 04 Декабря 2016
    "Наче курчаток їх спатки вкладає" так ...
     
  • Мама

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Згодна з Kris Maks... Однак, як же все-таки ...
     
  • Вірна подружка

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дуже дякую
     
  • Мама

    Nataly Nataly 03 Декабря 2016
    Дякую
     
  • Мама

    Kris Maks Kris Maks 03 Декабря 2016
    Вірш написаний з любов'ю до мами - це ...
     
  • Вірна подружка

    topolenok topolenok 03 Декабря 2016
    Як для автора-початків ця, оповідання ...