1 1 1 1 1 (2 голосов)

* * *
Він був незрілим музикантом,
Жив під покровом ліхтарів.
У десять років дебютантом
Він стати у метро зумів.

Він бачив світ таким, як хоче.
З гітарою і сонця схід
Стрічав. Співоче дитя ночі.
Хотів залишити свій слід.

Гітара, ранок, інтернат –
В житті нещастя мав багато.
Лиш в галереї експонат,
Що змусив серце танцювати.

* * *
Познайомились на виставці. Одразу
Захопився він картинами її,
А їй сподобалась у пісні фраза.
Вони стрічались на зорí.

Він грав від серця. А вона
Його портрети малювала.
Між ними пташечка одна
Їм відлік щастя диктувала.

Вони дивилися на зóрі,
Раділи сонцю і без слів.
Їх мрії вабили прозорі.
Між ними вогник не дотлів.

«Закінчим школу – будемо удвох».
Це знали всі. І сталось так воно.
Коли умить гіркий переполох
Розлив на землю кров, немов вино.

* * *
Війна холодним чорним простирадлом
Закрила очі сім’ям молодим.
Двом юним творчим людям на заваді
Теж стала поперек. Проходу – нікудѝ.

І він пішов. Вона його чекала
І вірила, що повернеться в дім,
Для гітариста дощ все малювала,
А він співав художниці своїй.

Йшли місяці. Обом було нелегко.
Все ж миру хочеться. Його таки нема.
Постріл! Під серцем гидко й терпко
І в карі очі блиснула пітьма…

* * *
Ну от і все. Кінцівка нещаслива.
Сидить вона із хусткою на плѐчах
Біля могили. В серці смутку злива –
Це голос милого. Натхнення скоїть втечу.

Не малюватиме вона. Йому не грати.
А висновок один: війна – це зло.
І небо довго буде ще мовчати,
Бо горе усмішки з облич усі змело…

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии