1 1 1 1 1 (1 голос)

Ура! Дочекався таки цієї суботи... Адже саме того дня розпочинався мій улюблений, офіційно названий Міжнародним фестивалем юних поетів, прозаїків, митців фото і малюнку, авторської пісні та літературно-мистецької композиції "Рекітське Сузір'я", що проводиться у Міжгір'ї! Цьогоріч шостий для мене та ювілейний, десятий узагалі...

Мені неймовірно хотілося сповна використати час, проведений на фестивалі, а їхав я у першу чергу по чашу смачного спілкування з друзями з попередніх фестин, новими учасниками та майстрами слова.

karolinaja

З щоденника:

"...Сонечко, рюкзаки, гітара, запакування останніх бутербродів, фотоапарат у руках, піт з лоба та усмішка на устах... Нарешті! Через годину виїжджатиму на фестиваль. Так, ще треба прийняти душ, покормити курей, перевірити наявність потрібних речей по списку (зрозуміло, що попри список все-одно щось забудеться), пройти півтора кілометра до траси, де забере автобус, але це все дрібнички, обов'язкові перед важливими подіями"...

trembitu

...Ніч після повернення з фестивалю, перед комп'ютером. На мені - рожева смугаста піжама, в правій руці - кружка кенійського чаю, в лівій – мобільний. Шукаю номер журналіста Володимира Михайловича і телефоную йому. Хотілось попросити поради щодо написання репортажу про фестиваль, однак мій старший колега не хотів брати слухавки... Врешті взявши її, він мовив звичне "Привіт, Василю", після чого я сказав:

- Доброї ночі! Під силою-силенною вражень та емоцій уже понад три години не вдається "нормально" розпочати репортаж. Не знаю, як дати початок, не знаю, що б написати оригінального (адже пишу про фестиваль не вперше), не знаю... І думаю: з року в рік розписую все на величезну кількість сторінок, читати ледь цікаво, а далі що? Матеріали перестають бути актуальними, і їх ніхто не перечитує... Тож спробую написати під цим бурхливим вітром натхнення щось таке, щоб самому сподобалось, щось таке, щоб пам'яталось, щось таке... Були ж і ватра, і яфини на полонинах, і спів під гітару, концерти, екскурсії на Колочаву, Синевір та багато-багато іншого...

А може, описати офіційну частину? Всі події, учасників...

- Залиш це для дорослих журналістів, таких як я. Тим більше, вже маєш подібні матеріали, і не один. А розкажи краще те, чого точно не забудеш, - мудро відповів Володимир Михайлович. Я задумався, і почав ділитися з ним своїми враженнями:

- Перша фестивальна ніч. Спати не хочеться, втоми нема... що ж робити? У кімнаті ще четверо хлопців, з якими кілька годин тому познайомився. Навкруги тиша, лише павук Гоша повзе по стелі... Стаю посеред готельного номеру. І починаю читати власні вірші... З моїми сусідами по кімнаті відбувається щось дивовижне. Здавалося б, дехто з них зовсім не любить читати, та й поезія моя не "ах", але вони слухали й просили ще, ще...

Я читав їх під час дискотеки своїй подрузі Юлі з Кузнецовська. "Випадкових німф" слухали й інші кузнецовчани, а також полтавчани, мукачівці, ужгородці. Було цікаво спостерігати за реакцією колег, здебільшого позитивною. Вищеназваного вірша я написав вже тут, пізно вночі, на сходах готелю, він був глибоко особистісний і не входив до збірки віршів, що подавалась на конкурс. Однак враховуючи сприйняття його учасниками фесту, вирішив його прочитати журі під час прийому робіт. Один із них, поет зі Львова Ігор Дах, схвально відгукнувся, що мені було надзвичайно приємно, - розповівши це, я посміхнувся, однак на обличчі Володимира Михайловича помітив дорікання:

- Кому ти лише не читав своїх "Німф", чи як їх там, а Володимиру Михайловичу - зась! - і він трохи жартівливо набурмосився, а я швидко знайшов у своєму щоденнику вірша та прочитав:

- Випадкові німфи
Присвячується Юлі Пришко та Аріні Нестеровій

Колись мені доведеться
стати в'язнем непостійної німфи
Надовго й так цукрово, з перцем
Навіки вірним мрію я бути
Чоловіком, не просто хлопчиком, коханцем, рекрутом
Годинникар заводить годинника знов і знов
Швидке щастя, зневіра, сльози, сила, любов

Буду маріонетом в її холодних руках
До появи чергової непостійної німфи
Байдужої до моїх віршів, кави в ліжко, словоблуддя

Навіки вірним мрію я бути
Чоловіком, не просто хлопчиком, коханцем, рекрутом
Годинникар заводить годинника знов і знов
Швидке щастя, зневіра, сльози, сила, любов

Але прийде момент,
Якого не передбачиш,
Приведе не німфу, не ангела,
І навіть не повію
А просто Дівчину, Дівчину, Дівчину...

І хочеться вірити
У повне зникнення довіри
До випадкових німф

31.06.2013

Після короткої паузи пан журналіст сказав:

- Тоді що, хлопче, ти писатимеш у двадцять, двадцять п'ять?!

- Ахаха! - розсміявся я.

- Ну годі, годі... продовжуй!

- Що б таке... Екскурсія по музею просто неба у Колочаві. Узагалі, це одне з моїх улюблених місць у Закарпатті. Там надзвичайно цікаво, адже є змога дізнатися про те, як жилося русинам, євреям, чехам, угорцям, корчмарям, ковалям, шевцям, бідним і багатим тощо на Закарпатті переважно у 19-ому столітті, адже експонати музею представляють собою хати з автентичним начинням.

Але вже вкотре мене вразили самі колочавці. Це люди, які знають, цінують і бережуть історію свого села. Кого б ти не спитав, вони не гірше за гіда можуть провести екскурсію по своєму селу, зокрема по скансен-музею. Ви би бачили, з яким захопленням, ентузіазмом екскурсовод розповідав попри свої інші справи, адже сам він працює... учителем і заступником директора школи (а саме Колочавської ЗОШ №1)! Приємно згадати, що серед усіх нас він обрав саме мене одягнути капелюха з пейсами та постояти за стійкою в єврейській корчмі.

Є ще одна історія, пов'язана з поїздкою до Колочави. Автобус наш був переповнений учасниками та керівниками груп з Полтави, Львова та Закарпаття. Помітивши те, що керівник групи полтавчан стояла, поступився їй місцем. Вона спочатку вагалась, відмовлялась, але нарешті сіла і ми трохи побесідували. На зворотному шляху нас підвезли до Міжгірського професійного ліцею (там проводились майстер-класи та мешкала частина учасників), я разом з нею зайшов до житлового корпусу. Зовсім несподівано вона підкликала мене, "вручила" шоколадку і в мою адресу пролунало кілька приємних слів...

- Це, звісно, цікаво, але поясни, будь ласка, чому тобі часто щастить у таких речах? - запитав пан журналіст.

Я не знав, що відповісти. Однак Володимир Михайлович сам сказав:

- У сорочці ся народив.

- Мабуть, Ви праві... - знизавши плечима відказав я. Подивившись в обличчя досвідченого журналіста, згадав іще одну річ, про яку й розповів далі:

- Так... Ну що ж. Не забуду майстер-класу по журналістиці. Одного жаркого вечора кабінет №17 Міжгірського проф. ліцею наповнився дітьми так, наче вулик бджолами. Стати ніде було. Змушений відзначити, що близько 20-ти відсотків присутніх там - це ті, хто не брав участі в номінації "Журналістика"! Заняття розпочалося. Згадую майстер-клас дворічної давності за столиком у Колочавському музеї. Тоді було всього двоє журналістів та четверо дітей... А зараз перед нами троє журналістів: Людмила Райчук з Кузнецовська, Михайло Фединишинець з Ужгорода та Марія Селехман із Виноградова. Підключається пані Ірина Гармасій, також журналістка, котра не була членом журі. Розпалюється апетитний діалог між нами і ними, майстрами слова, лунають провокаційні запитання, точиться дискусія навколо тем плагіату, інтерв'ю, псевдонімів... Учасники фесту борються за право висловитись, як, уявіть собі, і самі члени журі! У результаті майстер-клас закінчився через 4(!) години після початку. Але не забудуться ті речі, що там прозвучали...

- 4 години - це ще мало! - зауважив Володимир Михайлович. - Здогадуюся, вони могли б продовжувати бесіду ще довго... Маю до тебе прохання. Упевнений, маєш такий елемент мозаїки твоїх вражень, про який особливо багато не розповіси, проте й оминути не можна. Це мені і розкажи. Зрозумів? - як завжди, "по-генеральськи" зі строгістю, але насправді дружньо мовив він.

- Певна річ. І Ви вгадали, такий момент таки був...

Останній вечір. Виходжу до ліцею, хочу попрощатися та записати контакти друзів із Кузнецовська, з ними цього разу найбільше потоваришував... Дізнаюсь, що вони готуються йти до піцерії, запрошують і мене. Відмовляюсь, все-таки не хочеться бути єдиним „чужаком" серед них... Але вони вмовляють і ми виходимо з ліцею. Знаходимо затишну міжгірську піцерію, сідаємо за стіл, спілкуємось... Кузнецовські дівчата були мені за старших сестер, добрих, яким цікаво з тобою, молодшим, Антон - за дружнього брата-однолітка, Дмитро - за главу сімейства, доброзичливого та відповідального старшого брата. Тож не відчував себе зайвим. Я відчував членом сім'ї...

Розчулився від спогадів майже до сліз, однак глянув на усміхнене обличчя Володимира Михайловича і втримався. Трохи подумавши, я запитав:

- Еге ж, це все я розповів, а писатиме хто? Та й що писати? Ви ж ніякої поради так і не дали! Ех... - після цих слів Володимир Михайлович усміхнувся ще ширше.

- Неправда, Васильку. Ти ж записав усю нашу розмову на папері, адже я - плід твоєї творчої уяви. Нехай це і буде твоїм матеріалом...

Я почесав за вухом... І справді. Навряд чи справжній журналіст підняв би слухавку о третій ночі!

05.07.2013 (35.06.2013)

_______________________

Коротка довідка

Цього року я брав участь у трьох номінаціях: "Проза", "Журналістика" та "Поезія", а в самому фестивалі - вшосте. Вперше був конкурсантом у старшій віковій групі (щоправда в "Журналістиці" мене віднесли до середньої). Зайняв 2 місце з прози, 1 місце з журналістики та виграв Гран-Прі з поезії, чим неймовірно задоволений, але ще більше радий за кількадесят годин цікавого спілкування.

prozanagorod

pereklwilliam

napidjomnuku

maluvanna

troje

delegzakarp

Комментарии  

Максим
+1 #21 Максим 12 Июля 2013
Радий за тебе Вася, що ти зміг вже вшосте побувати на цьому фестивалі:))
MaLugoVase
+2 #20 MaLugoVase 10 Июля 2013
Цитирую topolenok:
С первой видеоновостью))
Неплохо. Интересно. Только кое-где ты очень тихо говоришь;)

спасибо! будем развиваться...: )
topolenok
+1 #19 topolenok 09 Июля 2013
С первой видеоновостью))
Неплохо. Интересно. Только кое-где ты очень тихо говоришь;)
MaLugoVase
+1 #18 MaLugoVase 08 Июля 2013
Ясно. Спасибо!
А я сделал видеоновость о фестивале. Первую свою!!))
https: //www*youtube*c om/watch?v=iT7p eLwTpnU
topolenok
0 #17 topolenok 08 Июля 2013
Ага, понятно тогда, в чём дело. Я её на другом флажке читала.
ПАПЧ
+1 #16 ПАПЧ 08 Июля 2013
:-) На сайте стоит переводчик, который позволяет, если статья переведена, выставлять параллельно два ее варианта. Щелкнешь на флажок и читаешь на другом языке. И по умолчанию стоит русский. То есть, если опубликовать свою статью написанную на украинском языке на русский флажок, то и на украинском все будет с ней в порядке. И на русском, тоже будет все в порядке.
Матильда
0 #15 Матильда 08 Июля 2013
Цитирую ПАПЧ:
Люди! Пощадите модераторов!

Все фотки этой статьи стоят на украинском флажке. Чтобы фотки не слетали и не происходило с текстом непонятного, нужно ставить - публиковать статью НА РУССКОМ ФЛАЖКЕ. То есть, нажать русский флажок и ставить. НЕЗАВИСИМО ОТ ТОГО, НА КАКОМ ЯЗЫКЕ НАПИСАН ТЕКСТ. И РЕДАКТИРОВАТЬ ТОЖЕ нужно только на русском флажке. Иначе создается две страницы - русская и украинская. И часто, это очень разные статьи, содержимое которых не совпадает. :sad:

Ну конечно...

Тогда понятно, почему сначала эта статья была в "Фоторепортажах ".
ПАПЧ
+2 #14 ПАПЧ 08 Июля 2013
Люди! Пощадите модераторов!

Все фотки этой статьи стоят на украинском флажке. Чтобы фотки не слетали и не происходило с текстом непонятного, нужно ставить - публиковать статью НА РУССКОМ ФЛАЖКЕ. То есть, нажать русский флажок и ставить. НЕЗАВИСИМО ОТ ТОГО, НА КАКОМ ЯЗЫКЕ НАПИСАН ТЕКСТ. И РЕДАКТИРОВАТЬ ТОЖЕ нужно только на русском флажке. Иначе создается две страницы - русская и украинская. И часто, это очень разные статьи, содержимое которых не совпадает. :sad:
topolenok
0 #13 topolenok 08 Июля 2013
Со статьи, конечно. Видишь, нету их... А были(
Матильда
0 #12 Матильда 08 Июля 2013
Откуда слетели? С компа или со статьи?

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии