1 1 1 1 1 (2 голосов)

(З циклу «Рідна природа»)

заєць

Послухати дядька Івана, приятеля мого тата — одне задоволення.
— Веселий, невгамовний балагур, — каже тато. — Але це тільки на перший погляд. Насправді, він дуже серйозна, відповідальна і чуйна людина.

Так от, люблю слухати його цікаві розповіді про звірят і пташат, рослини, словом, про природу.

Одного разу дядько Іван розповів мені, як хотів стати мисливцем. Начитався багато (аж забагато!) книг про полювання, особливо художніх, і, овіяний романтикою, оформив усі необхідні документи (ох, і важка це процедура!) та й придбав рушницю. Стріляти підучився в тирі, бо в армії хоч стріляв по мішенях, та призабув.
— Тож яким було ваше перше полювання? — запитую дядька Івана.
— Років двадцять минуло з того часу. Якраз напередодні Нового року, рано-вранці пішов я на зайця. Ото, думаю, підстрелю вухатого, а дружина приготує із зайця смачну новорічну вечерю. Ми щойно побралися з нею. Хотілося якось «похвалитися».

На білому снігу заячий слід не довго довелося шукати. Ледь не відразу надибав на нього у лісі. Далі він вивів мене на узлісся край поля. Тихцем пройшовся трохи полем, аж бачу в 50-60-ти метрах від себе зайця, білого, мов той сніг, та таки розгледів. Завжди обережний вухань повівся безпечно: не звернув на мене уваги, бо щось знайшов під снігом — моркву чи капусту, яку згубили господарі, смакує, ласує нею. Я вмить скинув з плеча рушницю, прицілився і... раптом мене охопила туга, якийсь неймовірний жаль, біль у серці: невже застрілю це миле звірятко... Таки вистрілив, але без прицілу, навмання, бо рука все одно тремтіла. Промахнувся — і зрадів цьому!

Зайчисько враз став на задні лапи, здивовано глянув на мене, однак не втікав. У його погляді я побачив благання і, здається, почув заячий плач:
— Не вбивай мене! Я також хочу жити!..

Трапляються ж дива перед Новим роком, особливо у Новорічну ніч. Тоді, кажуть, навіть звірята говорять людським голосом...

Ще один патрон залишався у другому стволі рушниці. Підняв дуло вверх і пальнув угору, опісля гукнув до зайця:
— Втікай, вуханю, втікай! Тут багато мисливців, але не всі такі щиросердні, як я.

Заєць дременув у гущавину лісу, де легше сховатися за деревом від пострілу.

Тоді я збагнув: не зможу стріляти у звірят і птахів, не стану мисливцем. Тож згодом рушницю продав. А тоді, на Новий рік, дружина замість зайчатини приготувала кролятину, яку придбала на ринку. Також смачно! Щоправда, трохи покепкувала з мене, але вчинок схвалила.

Втім, постійно гуляю лісом, полем, лугом, збираю лікарські трави, гриби, ягоди, милуюся красою Природи, радію кожній зустрічі зі звірятком чи пташатком. Кожному з них кажу: «Привіт!». Оце і є мій мисливський постріл. Ним ще ніколи не промахнувся!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии