1 1 1 1 1 (1 голос)

Дерев'яні віконниці скрегітливо зітхнули перед початком нового дня. Проміння сонця швиденько забігли до кімнати, освітлюючи, наче прожектори, старі речі. Пилинки кружляли в мрійливому хороводі. Пожовклі фотографії, альбоми заполонили всю підлогу. Посеред кімнати розташувалося крісло-гойдалка, поскрипуючи в такт годиннику.

У центрі безладу сидів сивочолий дідусь, метушливо перебираючи фотокартки в надії знайти ту саму, особливу. Важкі зморшки досвіду проорали високе чоло старого, роки притрусили порохом скуйовджене волосся. Широкі брови здавалися ще більш насупленими, ніж завжди, через смуток, що нещадно стиснув серце. Турмалінові очі випромінювали неспокій, наче в генія або ж у божевільного… Глибокі синці під очима виказували безсонні ночі, сповнені спогадів. Широкий ніс з горбинкою увінчував римський профіль старого. Потріскані від солоного повітря тонкі губи без упину повторювали одне й те ж ім'я. Ямочка на гострому підборідді трохи пом'якшувала риси обличчя, створюючи легкий шарм. Загартовані жилясті мужицькі руки вкриті рубцями, що стали картою-путівником його нелегкого життя. Безформний одяг сховав змарнілу постать від людського ока.

Руки тремтяче гортали альбом, клубок несамовитих ридань піднімався все вище до горла, дамба сліз мала от-от прорватися, адже він знав, що шукане на наступній сторінці…

Минуле ще швидше пролітало перед очима, створюючи торнадо спогадів, які могли б зруйнувати все. Старому навіть здалося, що фотографії говорять до нього крізь переплети сторінок історії. Атмосфера в кімнаті перетворилася на суворе небо перед страшною бурею…

Раптом стукіт підборів врятував старого від саморуйнування. Упевненою ходою жінка в чорній вузькій вельветовій сукні, у капелюсі зайшла до кімнати. Каштанові кучері струменисто спадали на тонкі плечі. Її котячі очі швидко пробіглися кімнатою. Червоні, як пелюстки троянд, губи вигнулися в посмішку. Гіпюрові рукавички майже сягали згину ліктя, ховаючи білосніжну шкіру пані. Довгий різьблений мундштук з сигаретою елегантно виглядав між тоненьких пальців.

– Ах, це лише Ви… Як завжди вчасно, – з полегшенням зітхнув старий. – Добридень, пані Самотносте…

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі

  • Абетка

    Майя Майя 18 січня 2018
    Что такое абетка? 8)
     
  • Абетка

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 17 січня 2018
    Врахую!
     
  • Абетка

    kartohka12345 kartohka12345 17 січня 2018
    Маркія, головне абетку знати напам'ять, тоді ...
     
  • Берізонька

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 16 січня 2018
    На жаль часті повторення!
     
  • Абетка

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 16 січня 2018
    Гарно! Але такий вірш я б не зміг вивчити ...
     
  • Не кидай друзів у біді

    kartohka12345 kartohka12345 16 січня 2018
    Дружба це дуже важлива річ в нашому ...
     
  • Барви

    kartohka12345 kartohka12345 16 січня 2018
    Гарний вірш!
     
  • Осінній час думок

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 15 січня 2018
    Вдалий образ осені. А яка витримана ...
     
  • ЯК НАПИСАТИ КІНОСЦЕНАРІЙ?

    director director 11 січня 2018
    Ну, вот! Набросали ребятам в комментах ...
     
  • Сьогодні

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 04 січня 2018
    Оленко! У тебе дуже цікава образність.