Спочатку було Слово
 

Коментарі

wol kow geroi

Плаче небо Чикаго. Плаче небо у Львові. Гіркий смуток сповив серця всіх, хто знав цю надзвичайну людину.

5 вересня 2017-го року о 10-й годині ранку в м. Чикаго на 97-му році життя відійшов у вічність КОВАЛИК Володимир Михайлович – вірний син двох його батьківщин – США і Америки, який народився 10 квітня 1921 року в м. Чикаго (США) в родині емігрантів із Закарпаття.

kowaluk nekrolog 2

Людина легендарної долі, міцним Карпатським корінням, відомий як двомовний поет, член Національної спілки письменників України, Всеукраїнської асоціації письменників, Міжнародної спілки поетів Америки, Міжнародної асоціації письменників баталістів мариністів, Герой Козацтва України, лауреат літературно-мистецьких премій «Літературний Львів», «Золоте перо Америки» та Мирона Утриска, Почесний академік Міжнародної академії літератури і журналістики, Почесний президент Міжнародного фестивалю юних талантів «Рекітське сузір'я», почесний житель села Рекіти, вірний наставник і друг підростаючого покоління.

Kow nekrolog 1

Володимир Ковалик – автор 18-ти збірок поезій виданих на українській та англійській мовах, які свідчать про нього, як людину з сильним, нескореним духом, що вистраждала свою поезію у борні за справедливість та свободу, виплекала її морозостійкою трояндою і донесла як неоціненний дар пам'яті для Незалежної України.
«Ні перед ким не стану на коліна і не зречусь своїх думок ніколи».
Ці слова поета були його життєвим кредо, яке він сповідував все своє нелегке життя і з яким закінчив свій земний шлях.
Глибокі співчуття рідним та всій маліжанській родині.
Світла пам'ять про великого патріота, талановитого поета, щирого друга, мудрого вчителя-наставника нашої академії буде жити вічно у серцях його колег та вихованців МАЛіЖ.

Царство Небесне його чистій праведній Душі. Хай Українська земля у селі Підгірному, що на Львіщині буде пухом його зболеному тілу. Вічная пам'ять!

За інформацією доньки Володимира Ковалика його тіло готують для перельоту до Львова. Саме цим авіарейсом щоліта «сивий лелека», так люб'язно його називали маліжани, щовесни, напередодні Пасхи, прилітав в Україну, до рідної домівки у селі Підгірне аби тут разом із близькими і рідними вгамувати біль великої втрати його коханої дружини Ємілії, яка похована на сільському цвинтарі.

Орієнтовно приліт літака із тілом Володимира Ковалика очікується на наступному тижні, у п'ятницю 15 вересня. Цього ж дня, ввечері має відбутися парастас у селі Підгірному. У суботу 16 вересня відбуватиметься похорон на сільському цвинтарі на якому поховають Володимира Ковалика поруч із могилою його дружини Ємілії. Про зміни у ритуальних похоронних заходах буде поінформовано додатково.

Прес-служба Міжнародної академії
літератури і журналістики

Коментарі  

Оборіна
+1 #4 Оборіна 10 жовтня 2017
Я відчувала теплу руку на плечі,
Його слова, що гріли душу.
Тепер - заупокійні три свічі
Та сльози витирати мушу.
Пішов від нас чудовий чоловік,
Його усі чекали і любили.
Прощайте, пане президент, навік -
Як жаль, що нас осиротили.
Ігор Дах
+2 #3 Ігор Дах 09 вересня 2017
Земля Йому пухом і Вічна пам'ять. Маліжани сумують, що відійшов у вічність їх кумир Володимир Ковалик.
Маркіян Лехман
+4 #2 Маркіян Лехман 07 вересня 2017
Як сумно читати такі рядки!Пригадую теплі слова Володимира Ковалика про мою збірку "Люблю все живе!".Він буде жити у наших серцях! Світла пам'ять!
shturman
+3 #1 shturman 07 вересня 2017
Щойно на електронну адресу МАЛіЖ надіслала листа поетеса, вірний, безкорисний друг Володимира Ковалика - Ольга Царицанська. Вона присвятила свій вірш -роздуми про того кого уже немає серед нас, але поетеса твердо переконана у тому що пам'ять про Володимира Ковалика житиме віки. Ось що вона пише:
"Важко змиритися з сумною реальністю: ніколи вже не почую бадьорого голосу, не побачу шляхетної постаті цього високодуховного чоловіка, який на протязі 20-и років був мені добрим і щирим другом. Його орлиний політ назавжди залишиться в пам'яті нас, земних.

Ширяв у небесах орел, кружляв,
Літав над хмарами високо.
Яка прекрасна з висоти Земля!
І як миліша з кожним роком!
Підбили змолоду крило,
У клітку заржавілу посадили
Ті, хто не зерна сіяв - люте зло,
Ті, що боялись його слова сили.
Але орлу не можна не літать,
Його життя у просторі та волі,
Хоч й літ тюремних сталінська печать
Лишила рану на орлиній долі.
Та все ж любов завжди цвіла в душі
(Всупереч злу) до світу цього
І розсипались діамантами вірші
Із серця зболеного й вічно молодого.
Нині орел за обрій відлетів,
Хотів, можливо, Сонце наздогнати,
Чикаго в сумі, у печалі Львів -
Орлу вже в цьому світі не літати.
Та вірю я: мине хоч й сотня літ
І зітре час про інших згадки
Та гордого орла стрімкий політ
Нестимуть в пам'яті нащадки".

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.