1 1 1 1 1 (0 голосів)
1 1 1 1 1 (2 голосів)

Мені не раз доводилося писати про синичок — веселих, гомінких, наших добрих сусідів й охоронців саду. Радію кожній зустрічі з ними, хоча бачу цих пташок по кілька разів на день. Але писав тільки про великих синиць, які зустрічаються найчастіше. Бо “просто синиць” не буває! Крім великих є ще й такі види: синиця вусата, синиця довгохвоста, синиця блакитна, синиця чорна, синиця (гаїчка) болотяна, синиця (гаїчка) пухляк, синиця чубата...

Більшості з них я ніколи не зустрічав. Щодо синиці чубатої, то мені таки поталанило. Не скажу, що часто, але кілька разів спостерігав за ними у лісі, навіть у парку та приміській лісосмузі. Взимку бачив їх у “компанії” з великими синицями, що пов'язано з міграційними процесами у пернатих. Адже чубаті синиці водяться у Північному Поліссі, Карпатах. Зрідка прилітають і на інші терени. Наш Прибузький край належить до зони Малого Полісся.

chubarochka

1 1 1 1 1 (2 голосів)

(З циклу «Рідна природа»)

заєць

Послухати дядька Івана, приятеля мого тата — одне задоволення.
— Веселий, невгамовний балагур, — каже тато. — Але це тільки на перший погляд. Насправді, він дуже серйозна, відповідальна і чуйна людина.

Так от, люблю слухати його цікаві розповіді про звірят і пташат, рослини, словом, про природу.

Одного разу дядько Іван розповів мені, як хотів стати мисливцем. Начитався багато (аж забагато!) книг про полювання, особливо художніх, і, овіяний романтикою, оформив усі необхідні документи (ох, і важка це процедура!) та й придбав рушницю. Стріляти підучився в тирі, бо в армії хоч стріляв по мішенях, та призабув.
— Тож яким було ваше перше полювання? — запитую дядька Івана.
— Років двадцять минуло з того часу. Якраз напередодні Нового року, рано-вранці пішов я на зайця. Ото, думаю, підстрелю вухатого, а дружина приготує із зайця смачну новорічну вечерю. Ми щойно побралися з нею. Хотілося якось «похвалитися».

1 1 1 1 1 (3 голосів)

Люблю Природу! (Зумисне пишу з великої літери, бо це — Творіння Боже!). Люблю тварин! Читаю про них літературу. Упродовж кількох років збираю вирізки, ксерокопії з газет, журналів, роздруки з Інтернету про цікаві пригоди «братів наших менших». Нещодавно мій архів поповнився вирізкою з Червоноградської міської газети «Новини Прибужжя» (8. 06. 2017 р.). На жаль, автор замітки «В місто забігла сарна...» (з фото) чомусь не подав свого прізвища. А варто було б згадати про нього! Однак годі стриматися, щоб не зробити невеличкий огляд цієї публікації. Ні, це зовсім не плагіат. Є такий журналістський жанр — огляд преси.

sarna

1 1 1 1 1 (4 голосів)

olyapka

Одного року у травні мені поталанило провести кілька днів з друзями у Карпатах. Краса гір, мальовничі пейзажі, чисте повітря, первозданна природа, шум прадавніх лісів справили незабутні враження. Та найперше зачарувало розмаїття пташиних голосів. Таких у нашому Прибузькому краї, тим паче у багатолюдному Червонограді, я ніколи не чув. Хоч самих виконавців важко було побачити серед верховіття дерев, але це аж ніяк не розчаровувало, не засмучувало, навпаки, додавало азарту пильніше придивлятися, шукати, пограти з пернатими у хованки.

1 1 1 1 1 (6 голосів)

yak spiymati diku kachku

Зринає в пам'яті епізод одного літнього дня. Повертаючись опівдні з рибалки, забрів на берег невеличкої водойми, край лугу. Довкола неї непрохідні болота, порослі очеретом, осокою, татарським зіллям (аїром). Тож до самої водойми не добратися, загрузнеш. А посеред плеса — невеличкий острівець, також болостий і вкритий чагарником верболозу й інших рослин. Це безпечне місце облюбувала дика качка. Вивела каченят. Одинадцятьох налічив. Ціла футбольна команда! Каченята вже трохи підросли і тепер з турботливою мамою плавають, граючись, по водному плесу. Прийшов помилуватися ними.

1 1 1 1 1 (2 голосів)

korovy na luzi

Деяку поведінку тварин годі пояснити, окрім використання слів — любов, дружба, довір'я, відданість, навіть й такі — підлабузництво, хистрість... За церковним вченням (і я схиляюся до цієї думки), вони не мають душі, все мотивується інстинктами. Але їхні вчинки таки непередбачувані: тварини можуть відчувати чужий біль (людський), попереджати про небезпеку тощо. Наведу кілька конкретних прикладів (фактів).

У мого тата травмована нога, часто болить, вже 15 років ходить з палицею. Коли навідуємося до бабусі Лесі у село, песик Нора завжди прибігає до тата і лягає біля хворої ноги, наче хоче у себе втягти цей біль, тільки, щоб ти, господарю, був здоровий. Палиці не боїться, наче розуміє, що це — "третя нога", як жартує тато.

Кіт, виявляється, може бути першокласним "масажистом". Мама працює оператором комп'ютерного набору і верстки у міській друкарні. Багато часу доводиться проводити за комп'ютером, бува, що ніколи пообідати, аби не затримувати друкарський цех. Додому приходить втомлена, болить спина, плечі, шия. Це відчув кіт Ден. Жив у нас такий. На жаль, його вже немає. Як тільки мама сідала за стіл, нахилялася над ним, щоб трохи перепочити, Ден вистибував їй на плечі і передніми лапками масажував найболючіше місце. Потім лягав (скручувався) комірцем навколо маминої шиї, зігрівав і щось ніжно муркотів їй на вухо, "заспокоював". Це тривало хвилин 15-20. Спочатку мамі не вельми сподобалася така "котяча процедура", та коли відчула, що біль поступово вщухає, вже сама просила Дена зробити їй "масаж". Той ніколи не відмовляв, і завжди знаходив найболючіше місце.
— Якийсь кіт-лікар! — жартували мамині колеги по роботі, коли вона розповідала цю історію. — Нам би такого завести... Ми б платили йому "Віскасом", ковбаскою, молочком...

1 1 1 1 1 (2 голосів)

soroka

Виявляється, що за сороками вельми захоплююче спостерігати. Допитливі, кмітливі, все їх цікавить, полюбляють блискучі предмети. Не раз у їхніх гніздах знаходили монети, скельця, обгортки від цукерок, навіть золоті та срібні вироби - сережки, ланцюжки, перстені. Хтось загубив, а сорока вважає, що це вже її власність.

Наш сусід у селі, бува, вивішує у садку на стовбурі старої груші дзеркальце і голиться. Тільки відійде, а сорока тут як тут, собі заглядає, красується-милується. Ну як не зачаруватися таким видовищем?!..

1 1 1 1 1 (2 голосів)

Leleku1

Цього я не бачив, та й краще не бачити такого. Болісно стало б на серці, гірко, прикро на душі. Подія дещо нагадує легенду про лелечину вірність, але вона цілком реальна. На жаль, реальна... Ось який епізод зі свого дитинства пригадав і розповів мій дідусь Микола.

1 1 1 1 1 (2 голосів)

koch povzyk

Вже півроку минуло, а я щойно випадково дізнався, що українські орнітологи проголосили повзика птахом 2016-го. Захотілося розповісти про нього, адже декілька разів бачив повзиків. Ні, навіть не у лісі...

Вперше "познайомив" мене з повзиками тато, коли прогулювались міським парком. Відразу вразила їхня акробатична спритність - швидко бігли вниз головою по дереву, так же вправно "намотували" круги навколо стовбура, враз піднімалися вверх та ще й голосно висвистували.

1 1 1 1 1 (4 голосів)

Хто тільки з нас не перебував у такій кумедній ситуації: вранці піднялися з ліжка, але ще, як кажуть, не прокинулися, отож ходимо "на автопілоті" від ванної до кухні, потираємо заспані очі, шукаємо за одягом, хоча він ще звечора на звичному місці, а зачіска, мов голки у їжачка... Це називається - недоспали. У мене таке трапляється. Про їжачка ж згадав не випадково.

1 1 1 1 1 (1 голос)

owl-zeus-6

Кожному з нас відома така птиця, як сова, пернатий символ мудрості. Це птах середніх розмірів, приблизно з ворону сіру з короткими крилами і коротким заокругленим хвостом. На голові 2 широкі продовгуваті смуги білого забарвлення з рябизною. Очі доволі великі, чорні. Між очей над дзьобом валики з білого пір'я у вигляді півмісяців. Дзьоб сірий. Забарвлення буває сірим і рудим. На грудях - великі продовгуваті темно-бурі або чорні плями, перекреслені тонкими поперечними штрихами.

Стійкість уявлень про те, що сова не бачить вдень, разюча. Насправді у них все гаразд із зором. Вони бачать як уночі, так і вдень. Просто сови полюють уночі: це особливість їхнього життя. А вдень вони, як правило, сплять.

1 1 1 1 1 (1 голос)

oVBZi

Вечером, 9 апреля 2013 года в промозглую, дождливую и холодную погоду, я пришла из музыкалки, и мы с мамой пошли гулять нашим привычным маршрутом - на мост, к нашей небольшой речке.

Шел мелкий дождь. Мы постояли, посмотрели на воду, и пошли домой - через магазин. Дождь уже превращался в ливень. Но видимо, передумал, и превратился не в ливень, а обратно - в долгий, нудный, моросящий... И так и моросил до утра...

Когда мы пришли, Пышка, впервые беременная кошка, таращила на нас огромные глаза и мяукала.

Мы все поняли.

1 1 1 1 1 (1 голос)

P1190660-1

Однажды наша хозяйка кормила нас и нашу маму Пышу сметаной.

Мне был, кажется, месяц. Мы сидели в своем сине-зеленом, в «лапку», картонном домике. Точне, сидели я и мама, остальные котята спали.

Вдруг маму позвала маленькая хозяйка. Она что-то достала из холодильника, какую-то большую белую банку, и выложила ее содержимое в нашу миску.

1 1 1 1 1 (1 голос)

Д1

Гав! Ррр...Гав-гав-гав! Привет всем обитателям "Сокровищ"!

Познакомьтесь - моя собака. Точнее, щенок. Его зовут Диез, порода - Русский спаниель.

1 1 1 1 1 (1 голос)

DSC01986

Здравствуйте уважаемые... эээ... В общем так...

Я... эээ... птица. Птица очень известная, благодаря крепкой привязанности многих моих... эээ... сородичей так сказать, к дому, а именно почтовых голубей. Конечно, я не почтовый. Боже упаси, чтобы меня везли в корзинке или... эээ... коробке, куда-то за тридевять земель. Если быть предельно... эээ... честным, то я не знаю про что вы хотите знать. И еще я почему то очень нервничаю... Может быть, вам будет интересно узнать об обычной моей птичей жизни... А именно об одном обычном дне.

1 1 1 1 1 (1 голос)

DSCN64479

Всем привет! Я - Хома! Сообщу сразу, что я хомяк. Не крыса, не мышь, а ХОМЯК. Не надо путать, как некоторые особы, которые боятся взять меня в руки и визжат вместо того, что-бы представиться. Я, между прочим, вежливый и невеж не терплю. Писать мы, хомяки, не приучены, и печатать тоже. Поэтому извините если буду прыгать с темы на тему. Прыгать я люблю, с третьей полки на пол особенно. Ну вот, уже упрыгал...

1 1 1 1 1 (1 голос)

kotik

Прочитавши в одній з Львівських газет невелику замітку про тварин-рекордсменів, я зайшла у книгу рекордів Гінеса в Google і вирішила написати невелику статтю.

1 1 1 1 1 (1 голос)

alt

Скончался последний представитель галапагосских черепах вида Geochelone abingdoni по кличке Одинокий Джордж, сообщает Lenta.Ru. Это произошло 24 июня. Как сообщают представители Галапагосского национального парка, знаменитой черепахе было порядка 120 лет.

1 1 1 1 1 (1 голос)

cheremsha

Сейчас расскажу про интересное! Не знаю как где, а у нас на Урале каждую весну в городе появляются многочисленные старушки продающие черемшу.

1 1 1 1 1 (1 голос)

alt

Сегодня случилась неприятная встреча - он повстречался мне и я не обрадовалась! Еще бы! Я терепеть ненавижу тараканов. Даже не знаю кто их любит. Я говорю про обычных пруссаков, хотя и экзотические тараканы мне не нравятся.

 

Коментарі