МІЖНАРОДНИЙ ДИТЯЧИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ПОРТАЛ

Володимир Фединишинець,

член журі  першого Міжнародного фестивалю юних поетів і прозаїків “Рекітське сузір’я”, член Національної спілки письменників України.

Коваликове поле ожило національним цвітом. І, дай Бог, щоб цей цвіт ніколи не вгасав. Добре, що Фестиваль  стає щорічним. Щастя його організаторам і учасникам, усім верховинського здоров’я при всій прісноті можливостей.

 

 

Володимир Ковалик,


почесний президент Міжнародного фестивалю "Рекітське сузір'я", почесний академік МАЛіЖу, Герой Козацтва України, член Національної Спілки письменників України.

Пригадалося мені, коли вперше приїхав у Рекіти- на батьківщину заснування МАЛіЖ. Тут біля церкви XVI ст. зустріли мене хлібом-сіллю на мосту славні рекітчани. Згодом цей міст отримав назву «Рекіти-Чикаго», (нині він є Мостом  творчого єднання «Україна одна! Захід і Схід- разом»).  У невеликій сільській Рекітській початковій школі відбулося вручення мені посвідчення Почесного професора МАЛіЖу, у якій на той час було всього 6 членів МАЛіЖу.  Це у 2002 році. Наш ректор Василь Тарчинець уже тоді мріяв про проведення фестивалю юних поетів і прозаїків "Рекітське сузір'я". І ось наступного року, напередодні великого християнського свята 9-10 липня на широкій і мальовничій галявині, за селом Рекіти, відбувся перший фестиваль за сприяння і допомоги військовиків із Виноградівської військової частини. Було чимало перешкод, зокрема, тодішній голова райдержадміністрації напочатку підготовки фестивалю пообіцяв допомогти у цьому, а потім прямо-таки саботував дитячий мистецький захід, мовляв ми будемо займатися передвиборною агітацією. Чимало зусиль докладав тоді наш ректор Василь Тарчниць, аби досягнути порозуміння і підтримки. Йому це вдалося. За день до проведення йього заходу було споруджено сцену і підготовлено вікритий амфітеатр.
Перший фестиваль у Рекітах зібрав понад дві тисячі шанувальників художнього слова не тільки із Міжгірщини, але і сусідніх районів. На сцені оприлюднювали авторські твори його учасники лише у двох номінвціях - "поезії" і "прозі". Діти-учасники фестивалю, а було їх понад сто, дали влучну назву селу Рекіти - поетичне село. Та хіба я міг подумати, що це поле на наступний рік буде назване у мою честь - "Коваликове поле", а я отримаю самий високий титул - Почесного президента  фестивалю "Рекітське сузір'я". А про те, що стану Героєм Козацтва України мені не могло приснитися навіть уві сні. Але це сталося, завдяки чималим зусилям Василя Тарчинця, виявлені їм щодо піднесення авторитету нашої громадської, творчої "Малої Академії літератури і журналістики".
Дуже приємно, що МАЛіЖ має великий поступ-поширює свою діяльність у районах Закарпаття, інших містах і навіть країнах. Засновується відділення у Парижі. Як мені із цього не радіти?! Але разом із тим засмучуюся, що бажаючих допомогти обдарованим дітям дуже мало. Немає коштів для видання журналу-газети для школярів «СУЗІР’Я», створення свого українського інтернет-порталу. Дивно, чому багаті люди не вкладають кошти у підтримку дитячих ініціатив, які б сторицею віддались меценатам.
Дякую усім моїм колегам-маліжанам за жертовну громадську діяльність на творчому полі МАЛіЖу, зокрема: Василю Тарчинцю, Ангеліні Оборіній, Ірині Гармасій, Василю Кузану, Ользі Урсті, Івану Ісаєвичу, Мар’яні Салай-Пак, Магдалині Фенцик, Василю Деричу, Ользі Царицанській, Василю Маринцю, Ользі Кельбас, Тетяні Балагурі, Олександрі Приставській, Ярославі Осміловській, Лідії Шевело, Ніні Острейко, Людмилі Райчук, Марії Войтик, Раїсі Тарчинець, Олександрі Танасковій, Любі Боднарчук, матушці Назарії, Василь Попович, Андрій Дурунда, Богдан Турчин, і багатьом іншим добрим людям, які допомагають маліжанам України та закордоння йти нелегкою стежиною творчого життя.