Спочатку було Слово
 

Коментарі

oleksandra

Якось Густав Флобер, на той час уже відомий автор одіозного роману “Пані Боварі”, відповідаючи на запитання репортерів, сказав: “Емма Боварі – це я”. І тим самим спровокував не одне покоління біографів, літературознавців і шкільних вчителів зарубіжної літератури до непримиренних дискусій.
“Емма Боварі – це я”. Що це? Провокація людини, яка прагнула ще більше променів уваги й слави? Відмовка від настирних “акул пера”? Чи тоді перед публікою сталося маленьке диво й митець розкрив одну зі свої творчих таємниць?

Багато років поспіль в архівах Флобера були знайдені щоденникові нотатки, в яких автор з гідною подиву педантичність занотовував ті відчуття й враження, що довелося пережити, працюючи над романом про пані Боварі. Дійшовши до сцени отруєння головної героїні, Густав Флобер зовсім несподівано відчув себе зле. Раптово дало про себе знати серце, хоча до того чоловік на нього не скаржився. Запаморочилося в голові, а шлунок пронизав гострий біль. Чоло вкрив холодний липкий піт. Чоловік готовий був заприсягтися, що прийшла його судна хвилина. Підійшов до вікна й прочинив його в сад, сподіваючись, що свіже повітря зможе чимось зарадити. Але все було намарне. Тоді Густав Флобер вирішив узагалі не звертати уваги на дивні примхи власного тіла й знову сів до робочого столу. Вже за кілька хвилин сюжетні перепетії роману поглинули його з головою. Отямився митець лише тоді, коли вбитий горем чоловік Еми вийшов із дому для того, дати перші розпорядження трунареві.
Густав задоволено відкинувся на стілець й потягнувся, щоб розігріти напружені від тривалого сидіння в одній позі м’язи. І тільки тепер зрозумів, що біль зник так само раптово, як і дав про себе знати. Чітко й ритмічно відраховувало свої удари серце. Та й інші органи працювали зовсім так, як їм і закладено це було природою.
“Та Ема Боварі – це ж я!” – у глибокому здивуванні від здогадки вигукнув чоловік. Він зрозумів, що годину тому відчував те саме, що й нещасна отруєна жінка, яка вирішила вкоротити собі віку. На кілька хвилин йому вдалося перенестися в її тіло й поглянути на світ очима своєї героїні.

...Сьогодні, дорогі маліжани й маліжанки, ми поговоримо про своїх героїв. Адже без героя не виникло б ані ваших чудових оповідань і чарівних казок, ані ліричних поезії.
Де ж узяти героя? Як придумати йому зовнішність, життєпис, а, головне, наповнити поки що безжиттєву оболонку людськими почуттями й бажаннями? Спробуємо з цим розібратися.
Узагалі, можливі два підходи до справи створення літературних героїв. І залежать вони від однієї-однісенької речі: формату й обсягу вашої творчої роботи. Погодьтеся, що є велика різниця між таємничим незнайомцем, який з'являється всього лишень раз у вашій невеличкій новелі, казці чи оповіданні й буркітливим стариганом чи вродливою принцесою, про яких ви зібралися  писати повість, а то й – роман.

Давайте поговоримо з вами про малі прозові жанри, до яких традиційно відносять оповідання, казку, новелу й замальовку.
Складати детальний план для таких речей марно. Як показує практика, вони виникають майже “нізвідки”, спонтанно й несподівано. Ніби літній дощ, який періщить по дахам. Хоча секунду тому на небі не було ані хмариночки. Просто сильна емоція, подібна в своїй силі до афекту (надзвичайно сильне переживання радощів, гніву, хвилювання, образи, суму тощо), заполонила всю вашу уяву, примусила працювати ваш мозок в одному напрямку. Вам якнайшвидше хочеться щось зробити із цим дивним станом, вилити йоно на папір. І ось ви уже сидите над аркушем паперу або перед монітором ноутбуку.
А тепер дозвольте вам розкрити невеличку таємницю. У такому випадку герой вийде вашим віддзеркаленням. Нехай не прямим, а викревленим. Нехай ви його одразу й не впізнаєте. Але це ви. Ваше внутрішнє “Я”, ваші переживання й почуття.
Зовнішність таких героїв випадкова. Її створення подібне до гри в мозаїку, де з різнокольорових клаптиків паперу складаються дивні картини. Наш мозок зберігає інформацію про всіх тих людей, яких довелося бачити в своєму житті. Уявіть собі, скільки гігабайтів пам'яті для цього потрібно! Якщо б ми звертали на це все увагу, то одного дня просто не змогли б загадати, хто ми самі такі. Хитрий мозок, подібно до комп'ютерної програми-архіватора, стискує всю інформацію й запихає у найвіддаленіший куток. Там вона й чекає свого заповітного часу. Дивні речі відбуваються, коли ви сідаєте за перо! Адже зовнішність вашого героя – це унікальна комбінація з усіх, зафіксованих у вашій голові обличь! Причому, для позитивних героїв ми обираємо зовнішність, приємну нам. А для негативних – напаки.

Наступне важливе питання – як описати реакцію й поведінку героя в тій чи іншій ситуації.
Найкращий рецепт – поставити себе на його місце. Як це і зробив уже відомий нам Густав Флобер, який так глибоко перейнявся долею своєї героїні. Особисто я його дуже добре розумію. Адже й у самої є звичка “влазити в шкіру” своїх героїв. Причому, до такого стану, який може реально змінити як настрій, так і самопочуття. А то й поведінку в той чи інший момент. Скажу відверто, дорогі маліжани, що вам би не хотіла радити заходити аж так далеко. Як би ви не співчували своїм героям, завжди прагніть розділити реальне життя й життя, створене вами на папері.
Але повернемося до теми нашої розмови. Наприклад ваш герой потрапив на війну. Станьте поруч із ним. Під вашими ногами не рівненький асфальт, а вирви від розривів снарядів. Без упину гатить ворожа артилерія. Від диму пожеж тяжко дихати. Що ви відчуваєте? Гарячий вітер скуйовджує вам волосся, а на розпеченій землі гаряче стояти. Чи приємно вам слухати музику війни? Що ви будете робити, щоб не стати мішенню для снайпера? Проживіть це. Дійте так, як підказує вам ваше тіло. А потім сідайте писати це все. Але вже від імені власного героя. І, головне, не забудьте вчасно вийти з образу та повернутися до вашої затишної кімнати.

 

(далі буде)

Коментарі  

ПАПЧ
+3 #3 ПАПЧ 15 березня 2016
Прекрасный материал! Каждый раз читая статьи Олександры, ловлю себя на том, что жалею, что мало их, статей-то нашей Олександры у нас на сайте, мало. И... что же делать. Настоящая профессиональна я работа большая редкость.
balaguratetjana
+5 #2 balaguratetjana 15 березня 2016
Підтримую Штурмана! Тему, героя, сюжет іноді відшукати складно. А Олександра відхиляє завісу творчості. Навколо так багато цікавого, яке проситься на папір. Шукаймо, знаходьмо, дивуймося й дивуймо!
shturman
+4 #1 shturman 15 березня 2016
Олександра вкотре порадувала новою темою у нашій "Творчій майстерні" - пошуком героя. Це є вкрай важливо, не завжди вдається знайти цікаву особистість, а ще більше цікавого співрозмовника. Тут багато залежить від літератора чи журналіста, його вміння "розговорити" співрозмовника, "запалити" у ньому бажання поділитися маловідомими фактами, переживаннями.
Раджу усім маліжанам уважно, можливо, з олівцем і нотатником в руках, прочитати цей урок, занотувати найважливіше, зробити висновки, і звичайно, виконати практичне завдання написати замальовку, може й есе про цікаву людину про яку мало хто знає.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.