КІТ МАЛІЖАНСЬКИЙ, СУЗІР'ЯНСЬКИЙ
все повідав Царицанській

Був я кіт звичайний, сірий,
Сповнений надії й віри,
Що знайду духовну їжу,
Як поступлю до МАЛіЖу.
Бо набридло сіро жити
І мишей лишень ловити,
А в МАЛіЖі – красота,
Там талантів висота.
Я прийшов на фестиваль,
Хоч й здолав безмежну даль.
Я вже дещо призабув –
Не один же рік минув.
Це було в селі Рекіти,
Вперше там почув трембіти,
Обдарованих дітей
І шанованих людей.
Був Ковалик із Чикаго –
Він із гір черпав наснагу,
Ще Дурунда, Тарчинець,
Кохан, Скунць, Фединишинець.
О, який я був щасливий –
Небо припинило зливи,
Сонце сяяло вгорі –
Усміхалось дітворі.
Вражень так було багато –
Надзвичайне, світле свято.
Ватра, вівці, літаки,
Вверх і вздовж дітей стрибки.
Око тішили намети,
Пахли смажені котлети
Із двох кухонь польових
«Гав ніхто там не ловив».
Верхи їздили на конях
І змагались в різних ролях
Ще стріляли із рушниць –
Не було байдужих лиць.
Танцювали і співали,
У спортивні ігри грали
І морозива машину
З'їли за одну годину.
В мене дибки шерсть вставала,
Кров у жилах закипала,
Зрозумів я, це – мій дім,
Буду другом тут усім.
У журі я засідав,
Дітям бали роздавав.
Свято скінчилося вдало,
Для душі це більш ніж сало.
Відтоді щороку вліті
На "Сузір'я" їдуть діти.
А коли навчальний рік
Я тоді втрачаю лік
Школам, куди заїжджаю
Й осередки відкриваю.
Це робота – не забава –
Київ, Рівне, Львів, Полтава,
Крим, Одеса, Закарпаття –
Скільки йде мого завзяття!
Ще Чикаго та Париж
Додають мені престиж.
Потім в офісі працюю,
Твори маліжан друкую
Та газету випускаю
Зовсім хоч грошей не маю.
І скажу вам по секрету –
Вдячний вельми Інтернету.
Там у «Голосі МАЛіЖу»
Подаю новину свіжу,
Твори ще переглядаю,
До зорі усе читаю.
Раджу щось і коментую,
Час даремно не марную.
Вчу любити я пташину,
Берегти усю звірину
І садити деревця –
Справ завжди є без кінця.
А тепер свої ідеї
Хочу втілити в музеї,
Вже збираю експонати –
Світ повинен про нас знати.
Там повісять мій портрет –
Я ж для всіх авторитет.
Так стараюсь дні та ночі,
До роботи ж я охочий.
Все закінчується враз –
Фестиваль іде до нас.
Та тепер вже у Міжгір'ї
У ліцеї на подвір'ї
Ми розпалюєм вогонь
Жаром від сердець, долонь
Діток з різних сіл і міст,
Що покажуть нам свій хист.
Я уже розвісив вуха –
Люблю дуже дітей слухать,
Особливо ті вірші,
Що торкаються душі.
А ще фото і малюнки,
Мов природи подарунки
Я б дивився цілий вік,
Не стуляючи повік.
Ну а танці та пісні
Сняться ночами мені.
О, які поважні люди
З'їхались сюди зі всюду –
Діти, милі янголята –
Винуватці цього свята
Й ті, що організували
І зусиль своїх доклали
В те, щоб сяяло «Сузір'я»
Понад плаями Міжгір'я.
Нелегка це була тема –
І Сербайло, і Ярема,
Щур, Балоги, Тарчинець
І Ледида й Маринець
Все зробили, все змогли –
В Закарпатті ж бо зросли.
А крім них я ще завдячу
Всьому що зробив нам Качур.
Фестиваль не забувають
І на нього приїжджають
Африканці – друзі щирі
Нас знайшли у творчім вирі.
Лінда, Віктор і Вільям
Дякують за дружбу нам.
Танаскова з Київ-града
Фестивалю завжди рада.
І Оборіна, Райчук і Войтик
Знають, що я милий котик,
Щоб зустітись їдуть всі –
Балагура, Кривошапка, Гармасій,
І Приставська й Салай-Пак.
Фестиваль – це дружби знак.
Із Америки Ковалик,
Щоб за ним не сумували
З Царицанською вітання
І найкращі побажання
Фестивалю шле сердечно.
Приєдналися доречно
З ним і Боднар й Винничук,
З Франції ще й Боднарчук.
А з старого міста Лева
Привітання від Шевело.
А мене торік хотіла
Замінити киця мила,
Бо я трохи запізнився
Й з нею фестиваль відкрився.
Та я всіх вас запевняю:
Ні на що не проміняю
Це «Сузір'я» світанкове
І «Коваликове поле».
Може тут на фестивалі
Я діждуся і медалі.
Десять літ «Сузір'ю» нині
Всіх вітають гори сині,
Зичять радості, пісень
І натхнення кожен день.
Кіт я дуже унікальний –
Влітку завжди фестивальний,
Маліжанський, Сузір'янський
Все повідав Царицанській.

КІТ З РЕКІТ
Розповідь продовжує
Сеньчук Мар'яна ЗОШ с. Теслугова
Рівненська обл. Радивилівський р-н

Кіт утік з Рекіт,
В Теслугові поселився.
Перебути трохи часу
У мене просився.
Молоко, сметану пив
І завжди хвалився,
У яких він маліжан
Добрих поселився.
Любив сонце і тепло,
У вікно дивився,
Дуже часто біля бабці
На нічліг просився.
Та якось ізранку
Кіт почав проситись,
Щоб у календарик
Йому подивитись.
А я біля нього
Цікавитись стала:
Кіт хотів на фестиваль –
Я число впізнала.
Це десятий фестиваль,
Там зберуться діти.
Значить, їдемо з котом
У село Рекіти.
Завезу кота туди
У готель до Маринця.
Нехай він його поселить
В номер Тарчинця.

У Францію з Рекіт
мандрує закарпатський кіт
про його пригоди розповідає
Ангеліна Оборіна, поетеса,
Проректор МАЛіЖу, журналіст.

Ілюстрація до вірша її вихованки,
Юної художниці зі Львова Вікторії Стасів,
маліжанської Ганнусі

Котячий блиск спалахує в очах,
Від страху на кордоні кіт дрижить.
Тримається він ледве на ногах,
Бо втік з Рекіт – у Францію біжить.

За десять років де не побував.
І з Кузаном і Тарчинцем дружив,
Всіх маліжан із Маринцем стрічав,
На фестивалях вірно їм служив.

Про Ейфельову вежу мріяв він,
Безсоння забирало ночі й дні.
Все мріяв про собор і Лувр, і дзвін,
Де Квазімодо жив на самоті.

Крадеться за спиною власний страх.
Кіт все дозволене везе, що є.
Та митник риється в його речах
І раптом Гімн МАЛіЖу дістає.

– Шановний пане! Чув я, чув про вас.
У Франції також є маліжани.
Візьміть ваш паспорт, сядьте в перший клас –
Ви заслужили нашої пошани.

Наш кіт не думав про такий кінець,
Тепер сидів у м'якому вагоні.
В душі радів, який він молодець
І не втікач, а пасажир в законі.

І думами овіяний наш кіт
Хропів аж до французького світанку.
Париж зустрів його десь під обід
І розглядав на ньому вишиванку.

Тепер у нього лиш одна мета:
Забратися на цю вершину вежі.
Хай знають про рекітського кота,
Якому й у Європі нема межі.

КІТ РЕКІТСЬКОГО СУЗІР'Я
Таким його побачила поетеса Ольга Винничук
із Чикаго (США).

Кіт Рекітського Cузір'я
Повернувся у Міжгір'я.
Тут його коріння сиве,
Тут його сімейство миле,
Тут найвищі гори й небо,
Для душі все є, що треба.
Тут духм'яно пахнуть трави,
А в очах такі заграви,
Що весь світ стає милішим,
І гарнішим, і добрішим.
Тут життя - бальзам на серце,
Бо є ріднеє озерце.
Тут здоровий дух, щоб жити,
Вірити і всіх любити!