«РЕКІТСЬКЕ СУЗІР'Я» ОБ'ЄДНУЄ УКРАЇНУ, ЄДНАЄ УВЕСЬ СВІТ

На фестивалі «Рекітське сузір'я» я побувала уже вдруге. І торік він був дуже представницьким, багатолюдним, ніс світло добра і єднання усіх регіонів України, українців всього світу. Але IV фестиваль - не просто фестиваль - це велетенський форум, це торжество Слова в усій його величі і красі. Правду сказати, я не думала, що зможу в цьому році взяти участь у фестивалі, хоча добре підготувалася - понадсилала в «МАЛіЖ» поетичні і прозові твори, підготувала картини. Одну назвала «Ой на Івана, ой на Купала», а другу - «Букет білих лілей» - вперше виконала олійними фарбами. Та з сумом дивилася на своє запрошення на фестиваль, бо, по-перше, не було коштів, щоб поїхати; по-друге, бабуся почувала себе погано, і їхати поїздом, коли холодні ночі, з трьома пересадками - це було неможливо. Але, як кажуть в народі, Бог добрий... Пані Наталя Кушнір з нашого Чернівецького обласного Союзу українок дуже хотіла, щоб я побувала на цьому фестивалі.

І, о диво! Вона попросила свого чоловіка пана Юрія, щоб поїхати власною легковою машиною. Звичайно, це їм обійшлося недешево, і я безмежно вдячна цим добрим співчутливим людям, справжнім українцям, за допомогу. Вони втілили у життя фразу Президента «Багатші допоможуть бідним». Веселилися разом, пані Наталя ще й допомагала мені збирати квіти для купальського вінка і плести його, а пан Юрій знімав мене кінокамерою. А потім і ним оволоділа сила купальських чарів: присів не далеко ватри, і коли вже треба було йти на турбазу, замріяно дивився на вогонь і промовив: «Дайте набратися позитивної енергетики від життєдайної ватри».

Так багато хочеться сказати, хоч словами передати величне дійство, яке організатори фестивалю (а це ректор «МАЛіЖ» львівський письменник, заслужений журналіст України Василь Федорович Тарчинець; ужгородський прозаїк Андрій Ількович Дурунда, вони обидва уродженці Рекіт обласна Ужгородська держадміністрація; Міжгірська районна держадміністрація та ін.) підготували для обдарованої молоді.

Увечері 6 липня для першого знайомства учасників фестивалю і з нагоди свята Івана Купала в просторому залі санаторію «Верховина», що у Соймах, неподалік Міжгір'я, відбувся концерт. Тут кожен учасник коротко розповідав про себе, з якого регіону приїхав, з чим виступатиме на фестивалі.

Сашко Лаврентьєв приїхав з Полтави, Віолетта Дубовик з Києва, Едуард Якобинчук з Вінниці, велика група дітей зі Львова, їх привезла їхня вчителька-керівник, вчитель спеціалізованої школи №69, при якій і працює наша МАЛіЖ, пані Леся Приставська. Приїхали дівчатка із Запоріжжя, декілька дітей з Черкащини з учителькою Тамарою Пальтовою, яка зі сльозами на очах говорила: «Ми - із Шевченківського краю».

Зворушливо виступала дівчинка з Чикаго, дуже хвилювалася, бо шість років тому вона з батьками переїхала туди жити... Тут були діти з Польщі, Угорщини. А як зворушливо сприйняли всі виступ дітей із Криму! Це з Сонячної Долини приїхали україночка Ліля Бондаренко і троє татарських дівчаток Мері Агаронян, Севіле Нусретова та Анжела Умарова. Дітей привіз їх керівник Іскандер Рабієв, а підготувала їх у Криму до виступу вчителька-українка Ніна Павлівна Острейко. І виступали вони українською мовою, танцювали кримськотатарський танець і спілкувалися з усіма учасниками фестивалю. І я висловила у своєму виступі те, що визріло в моїй душі.

Після концерту в санаторії «Верховина» ми усі разом з молоддю Міжгірщини святкували Купальське свято. Палала ватра, дівчата збирали квіти і сплітали віночки. І хоч сіявся дрібненький дощик, усміхнена молодь не помічала його. Пускали віночки на річку Ріку (дивна і незвична назва, бо річка і так - ріка). Пливли віночки, а ми забавлялися біля ватри. Це свято таке, і принесло такий настрій, бо зовсім по-юному, дівочому світилися очі у моєї благодійниці пані Наталі Кушнір, і бабуся була веселою, бадьорою... А молодь, - то немає слів, бо всі були урочисті і якось по-святковому величні. На всіх купальське свято вплинуло чудово. Радісно веселилися і гості свята.

Раділо серце керівника і організатора фестивалю, ректора Малої академії літератури і журналістики - МАЛіЖ, письменника, заслуженого журналіста України, який є уродженцем с. Рекіти, а тепер мешкає і трудиться у Львові, Василя Федоровича Тарчинця. Це його задум, його проект так прекрасно втілився в життя. Малій академії уже п'ять років, відзначає перший ювілей, а фестиваль проводиться учетверте. За цей час видано дві колективні збірки творів юних обдарувань - «Село у підніжжі Кичери» та «Рекітське сузір'я»; стала студенткою факультету журналістики переможниця першого і другого фестивалю молода поетеса Олена Урбан зі Львова. А скільки юних сердець запалив фестиваль на справжню творчість, в скількох зміцнилась, по-справжньому розцвіла любов до рідної землі, усвідомлення того, що вона - найкраща в цілому світі!

Другого дня, 7 липня відбулося конкурсне прослуховування поетичних та прозових творів, перегляд малюнків, а також - прослуховування музичних номерів, бо вперше на цьому фестивалі з'явилася номінація «Пісня». Її запровадила співачка, поетеса, композитор, журналістка, котра приїхала з Києва, привезла з собою групу дітей. Це - неперевершена Галина Ільєва! Вона насправді така людина, говорячи про яку потрібно це слово писати з великої літери...

Цього року на фестиваль приїхав його Почесний Президент з Чикаго Володимир Ковалик. Він народився в США, але коріння його - в Україні, на Львівщині. Він прекрасно володіє українською, пише нею. Пан Володимир - український і американський поет. Це на полі його імені, на Коваликовому полі відбувається фестиваль.

Головою журі фестивалю постійно ось уже чотири роки поспіль є ужгородський прозаїк, уродженець Рекіт Андрій Ількович Дурунда. До речі, в селі ще проживає його старенька 89-літня мати Марія Іванівна, котра, незважаючи на свій поважний вік, також прийшла на Коваликове поле.

А скільки представників ЗМІ прибуло сюди!

Вирував фестиваль три дні. Після напруженого й спекотного дня, здавалося, відпадуть ноги, а приходила в номер, і так ці враження переповнювали усе єство, що мусила записувати їх на папір. Це було прагнення висловитись, поділитись, щоб потім іще хтось прочитав, дізнався про цей форум.

НЕ ЗАБУДУ Я НІКОЛИ ПРЕКРАСНІ РЕКІТИ

А в Рекітах зорі нижче
ходять над землею,
Щоби діток обійняти
ласкою своєю,
Щоб усіх-усіх зігріти
з України й світу,
Щоб ніколи не забули,
що були в Рекітах.
Фестиваль такий чудовий -
Ковалика поле,
Хто хоч раз тут побуває -
щасливої долі.
Тут - поезія і проза,
малюнки, співанки.
Не пшеницю поле родить -
молоді таланти.
Родить поле патріотів
щирих, незрадливих,
Загартовує на ватрі,
щоб були правдиві.
А Ковалик кує зброю
в одежині Слова,
Щоб назавжди в Україні
цвіла рідна мова.
Не забуду я ніколи
сонячні Рекіти,
Де сузір'я так яскраво
в темні ночі світять,
Де гартується у юні
любов до Вітчизни,
Де трембіти закликають
до святої тризни.

Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 9-го класу Чернівецької ЗОШ № 14,
член МАЛіЖу.

ФОТОРЕПОРТАЖ