Спочатку було Слово
 

Коментарі

mostowa kanew

Наше минуле ми повинні сприймати таким, яким воно було. Ми не в змозі його змінити чи виправити. Ми не можемо забути тих, хто творив це минуле, хто вклав у нього хоча б маленьку частинку своєї душі, свого серця.

Одним з таких творців нашої славетної історії, одним з тих, хто втілює весь український народ, – є Тарас Григорович Шевченко. До нього, як до Пророка істини, звертаємо свої чисті помисли, надії і намагаємось здійснити його бачення України милої, щедрої, соборної "...І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і буде Правда на землі..."

Щораз, у скрутну хвилину для нашої держави, ми звертаємося до заповітів геніального Пророка, вічного Кобзаря, народного піснетворця, – щоб знайти в його віршах, в його поемах відповіді на питання, які нас турбують. І щоразу він відкривається нам новими гранями та неозорими горизонтами своєї мудрості, терпимості, любові...

Завдяки його творам ми гуртуємося, як велика нація, цементуємося в єдиний незламний моноліт державності, що зветься великою нескореною українською козацькою нацією. Це – велетень духу, непримиренний борець за людські права і чесноти. Недарма ж ми називаємо його своїм Батьком, бо дійсно, для багатьох із нас він став духовним батьком. І я не є виключенням, бо для мене ця особистість – яскравий приклад таланту, жаги до життя і непереборного жадання волі. Адже, не звертаючи уваги на всі злидні, труднощі життя і випробування, які випали на його долю – він не скорився, а був незламним і лише прямо дивився вперед, крокуючи до вершин української народної самосвідомості.

Коли я пишу вірші, – відчуваю, що творю для України, в ім'я великого генія – Шевченка. І саме з такими почуттями і думками я написала роботу «Шевченко в моєму житті» на Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Ідея соборності України: творчість Тараса Шевченка: минуле, сучасне, майбутнє», навчаючись ще у сьомому класі. Та завдяки перемозі у цьому конкурсі разом зі своїм керівником відвідала священний центр України – Канів, який зворушив мене, вразив своєю величчю та духовністю до глибини мого юного дівочого серденька. Опинившись на могилі нашого Кобзаря, мене оповили незнайомі раніше почуття та емоції, в мою душу вливалися чисті почуття гордощів за свою державу. Я ніби на 100%, а може і на цілих 200, усвідомила силу його слова! Та атмосфера надихнула мене на творчість і по прибуттю додому я написала вірш «На Чернечій горі»:

Як піднялись на ту гору,
Як побачили Дніпро,
В серці все одраз замліло,
В скронях раптом загуло.
І Великий дух Шевченка,
Батька нашого, постав
Перед нами. Мов кайдани
В котрий раз він розірвав…
Не забудемо ніколи тебе, рідний Тату,
І твою палкую душу будем прославляти!

Такого генія важко не прославляти, бо прочитавши його поезії ми одразу зрозуміємо «хто ми і чиї ми діти». Ми відчуємо, як важко жилось українцям у ті часи, як вони відстоювали свою волю, як важко виборювали свою незалежність. І заради таких героїв ми повинні пишатися своєю країною, маємо оберігати Україну, як це робив геніальний Т.Г. Шевченко. Хотілося б вірити, що такі зірки ще будуть з'являтись на українському зоряному небі, освітлювати дорогу всьому народу і ніколи не гаснути! Такими світочами маємо стати і ми, молоді українці, що ми і намагаємось робити, щоб піднестися духом до плеяди зірок видатних корифеїв українського слова.

Перша моя зустріч з Великим Кобзарем здійснилася у дванадцять років. Пам'ятаю, як готувала свою промову, щоб виголосити її під час нагородження, бо була настільки збуджена, почуття переповнювали вкрай мою душу. Я була найменша серед переможців і тому відчувала велику відповідальність за Одесу, яку представляла, перед всією Україною, перед самим Шевченком!

Напевно той "Заповіт", який ми виконували разом з професійними співаками під величним небом України, наповнив мене невичерпною енергією творчості, життя, любові і повністю змінив мене, запрограмувавши моє життя на найвищі духовні цінності і надавши впевненості в повсякденному житті. Мені захотілося об'їздити всі куточки України. І я думаю, що мені дуже поталанило з моїм керівником, яка не шкодувала ні часу, ні грошей, ні свого здоров'я, будучи завше патріотично підкованою ідеєю патріотичного виховання юної генерації без вагань возила нас не лише на Всеукраїнські а й на Міжнародні літературно–краєзнавчі конкурси та фестивалі...

Нині я навчаюся в ОНУ і, ввійшовши в широкий світ знаних подій і невідомих стежинок, що бентежать мою уяву необмеженими можливостями, буду завойовувати світ з його мінливістю, пропозиціями, буду твердо торувати шлях, непохитно стоятиму на засадах патріотичності, культури та соборності своєї держави. Це все буде...

А сьогодні я хочу ще раз вклонитися низько тій землі, де стоїть могила Шевченка, щоб звітувати перед ним про свої успіхи й досягнення і взяти благословення на подальше життя...

Олена МОСТОВА,
вихованка фольклорно-краєзнавчого гуртка «Стожари»
Теплодарського міського будинку дитячої та юнацької творчості,
член МАЛіЖ.