Протягом фестивалю ведучі радіостанції “Червона калина” мали нагоду вітати по-справжньому неординарного гостя - львівську поетесу, журналістку, проректора МАЛіЖу Ангеліну Оборіну. Перш ніж ми встигли озвучити хоч одне питання, пані Ангеліна здивувала слухачів фразою: “Кожне моє слово ви мусите сприймати як жарт”. Тому далі - чуттєва розповідь про шлях митця, яку можна сприймати по-різному, але обов’язково - з гумором і душею.
“Поезія завжди була зі мною”
Свій творчий шлях поетеса почала ще з дитинства, коли пасла гусей в рідному селі на Рівенщині. “Мені подобалося, що маленькі дітки й гусята знаходили спільну мову, - згадує поетеса. - Я їх ганяла, а вони мене слухались. І я подумала, а чому б нам тоді не подружитися. Сам по собі склався віршик:
Гуси, гуси, біле пір’я
Летить на все подвір’я.
Голосно гоготять -
Їстоньки хотять.
І хоч “корявенький” він був, цей віршик, я його довго шліфувала, аж поки мене не затягнуло. Мене завжди приваблював навколишній світ. Природа, тварини, рослини… Саме тому мені-дитині так легко вдавалася рима”.
Та друкуватися пані Ангеліна почала вже коли сама була мамою двох дітей. Спочатку в журналах, потім у газетах, а згодом випускала власні книжки. Сьогодні, зізнається письменниця, вона працює вже над двадцять третім виданням, до якої написав анотацію відомий одеський комік Борис Барський.
“Все моє життя було на колесах”
Пані Ангеліна - майстер мотоспорту. У свої 65 років вперше вона стрибнула з парашуту. Колись навіть була командиром взводу та 11 років пропрацювала в міліції. “Я провела все життя в дорозі. Мої діти не знали постійного вчителя, лікаря. Але мені всюди допомагали мої шість професій та шість мов. Як майстер спорту я виступала в цирку, згодом знімалася у студії “Казахфільм”, де завжди була потрібна своєрідна “Айгуль” на коні чи мотоциклі. А на постійну роботу мене доля занесла в Інститут іноземних мов - викладачем російської мови й літератури”.
“МАЛіЖ - це сім’я, а ви - наші діти”
15 років фестивалю, 70 років виповнилося “хрещеному батьку” МАЛіЖу Василю Федоровичу. “Це - наша земля, і без пана Василя, цього ядра, все би розлетілося. Дай Боже йому здоров’я, тому що діти, ті зерна, які розсіюються по всій Україні, пан Василь збирає як врожай.”
“Писати й малювати треба так, щоб навіть цей стіл заговорив”
Наостанок бесіди пані Ангеліна поділилася зі слухачами порадами:
“Якщо у вас є задуми - крокуйте.
Не полишайте своєї праці! Тому що ви майбутнє України. І чим краще буде кожна її зернина, тим барвистіше виглядатиме колос Батьківщини.
Пам’ятайте: ті діти, які завітали на наш перший фестиваль, цьогоріч вже приводять до нас власних дітей.
Чекаю кожного з вас у наступні роки, і очікую, що ви вже самі будете нас вчити”.
