Мініатюру аналізує письменник Олександр Папченко
Привіт, діти. Сьогодні ми розглядаємо мініатюру Апарцева Артема «Вiдкритя вимагає жертв». На час написання твору Артемові було 14 років. А ще він - член літературного клубу «Слово» (м. Єкатеринбург).
Спочатку прочитаєм саму мініатюру, щоб розуміти, про що мова. Отже, читаємо:
«Вiдкриття вимагає жертв»
Нарешті літо! Я знов у бабусі! Свобода! Мій феєричний настрій протверезили бабусині слова:
- Зганяй-но по воду!
Ну ось, знову… Та нехай. Пішки йти неохота, тому я взяв велосипед, причепив на кермо два п’ятилітрові бутлі і поїхав. Погода – благодать! Сонце ще не піднялось високо, і свіжий вітер обдуває лице, так що хороший настрій швидко повернувся. Музика звідкись лунає … І ось бачу – стоїть дехто! Чи дещо, тільки воно було вдягнене у рожеву сорочку і ремонтувало паркан. Хто це, думаю, - мужик чи баба? Став я за ним спостерігати, звичайно, не сповільнюючи ходу. На грунтовій дорозі всіляке каміння стирчить. І раптом обидва п’ятилітрові бутлі якимось незбагненним чином «заплутались» так, що я не зміг вивернути руль і як беркицьнувся! Велик зверху на мене впав! Глянув я – крові навколо страшенно багато! З мене стільки натекло, чи що? Просто рай для вампірів! Але тут «воно» на гуркіт повернулося. Мужик все-таки…
А коли я прийшов додому і відмився, виявилося, що у мене зовсім маленька подряпина і шкіра трішки здерта. Але так я зробив висновок, що будь-яке відкриття – навіть таке маленьке – вимагає жертв! От так от!
Ну, а тепер – аналіз мініатюри.
«Вiдкриття потребує жертв» – це мініатюра. Одразу ж пару слів про цей жанр. Мініатюрами називають твори від 5 до 10 сторінок чи менші. Невеликий обсяг мініатюри потребує ретельного опрацювання. Але! Що важливо – незважаючи на свій маленький розмір, мініатюра повинна охоплювати за наповненням своїх образів чи ідей такий же кругозір, який охоплює великий літературний твір, а не обмежуватись якимось одним моментом, вихопленим із життя.
Тепер, власне, про саму мініатюру Артема. І не зациклюватимемося на дрібницях.
Ця маленька історія гармонійно складена. Тобто сюжет розвивається послідовно, без зайвих для цього жанру описів і відволікань, які гальмують розвиток історії. Мініатюра починається без зайвих слів і, головне, має чітке закінчення. Це говорить про те, що автор знає, що хоче сказати.
Мова, якою висловлюється герой мініатюри, обмежена. І це добре. Ще мені подобається, що автор не описує «голий» сюжет, а намагається передати середовище, де розвивається дія. Цитую: «… Погода – благодать! Сонце піднялось ще невисоко, і свіжий вітер обдуває лице, так що хороший настрій знову вернувся. Музика звідкись луна…» В цьому описі цінна саме його небанальність . Адже Артем міг викрутитись і простіше. Наприклад, він міг написати те, що насамперед спадає на думку: «він їхав, світило сонце», і цим обмежитись. Артем же, ускладнивши опис, спробував передати настрій світанку, коли сонце ще не встало, і те, як десь грала музика. Здорово!
Далі гляньте, у своїй мініатюрі Артем пише, цитую: «І ось бачу – стоїть дехто! Чи дещо, тільки воно було вдягнене в рожеву сорочку і ремонтувало паркан.» Тут недолік у тому, що фраза читалась би набагато легше, якби Артем зберіг єдність часу. Бачте, спочатку в Артема написано в теперішньому часі: «стоїть дехто ». Ну, а далі вже – у минулому: «…було вдягнене.» Таку помилка характерна для більшості авторів. Тут, наприклад, можна було би написати так: «А біля паркану стояло дещо, вдягнене в якийсь рожевий балахон…» Чому я написав в балахон, а не в сорочку? Нащо я викинув із фрази слова «…воно було вдягнене»?
Послідовно. Балахоном я замінив сорочку тому, що я хочу якнайпізніше відкрити інтригу, що ж саме стояло біля паркана. А використавши тут слово «сорочка», Артем проговорюється, мимоволі розсекречує перед читачем подальший розвиток сюжету. Адже читач як думає? Раз сорочка – значить мужчина. Ага, значить, стоїть чоловік, і все ясно! Нащо мені далі читати?
Тому письменник повинен розкривати читачеві таємниці своєї історії поступово, і тільки тоді, коли вже неможливо їх не відкрити…
Тепер про деталь в тій же фразі: «…Або дещо, тільки воно було вдягнене…». Звичайно, Артем намагався уточнити, в чому полягала незвичайність суб’єкта, якого зустрів його герой, і з цією метою Артем використав слово «тільки». Чи можна взагалі обійтись без цього слова, не збіднивши при цьому розповідь? Так. Якщо скоротити фразу таким чином: «… Або дещо, вдягнене в рожеву…» і далі по тексту. В такій подачі фраза легша і більш динамічна. Загальне правило - автору добре було би викинути схожі «зайві» слова.
Що ще. Мініатюра непогана. Вона не обмежується …«якимось одним моментом, вихопленим із життя», а у фінальних висловах пробує охопити широке розуміння ідей : «… що будь-яке відкриття – навіть таке маленьке – вимагає жертв. Ось так-то!».
Тільки ця ідея, на жаль, не дуже нова. Адже хто не чув таких висловів: краса вимагає жертв, мода вимагає жертв, любов вимагає жертв і т. д. І в цій повторності найбільший недолік мініатюри, навіть при тому, що написана вона досить вдало і грамотно.
Зробимо невеличкий висновок: автор володіє відчуттям міри і ритму. Може композиційно правильно побудувати текст. Що можна порадити авторові? Писати уважніше. І про неодноманітні істини.
