Казку Ігоря «Подорожі козаків по планеті» (історія 2) розбирає Василь Малишка - старожил «Скарбів Папча», поет, автор численних публікацій.
Автору казки 10 років. Твір опубліковано в нашій «Бібліотеці».
Мене посміхнула ця розповідь. Сюжетні повороти, купа різноманітних персонажів. А одна з найважливіших заслуг твору - це те, що автор не загубився у сюжетних лініях, а довів свою історію до кінця. І це чудово. Крім того, відчувається, що авторові симпатичні козаки та ніндзя, нехай вони і взагалі, на жаль, не були описані (а було б класно, якби хоча б головні з них були більш характерні). Складалося враження, наче фантазія вмикнулась і не зупинялась до закінчення :) Не те, що не зупинялась, а навіть не озиралась назад, не зважала ні на що) Але про все по порядку.
У будь-якому творі, навіть найфантастичнішому - нехай це буде сага про пригоди Гаррі Поттера чи мультсеріал про черепашок-ніндзя - завжди є дивовижний світ і властиві йому персонажі. Але що б це не було, персонажі там завжди у певних рамках, обмежені заданим світом - у світі чарівників і звичайних людей не буде гнома, у світі черепашок-ніндзя - Незнайка або Синбада-мореплавця.
Думаю, автор погодиться, що це б виглядало доволі дивно й неправдоподібно. Тож коли читаєш про подорож козаків і бачиш власне їх, японських самураїв і бандитів в одному часопросторі, а також реактивні літаки, що мчаться зі швидкістю 500-600 км/годину, то аж дух перехоплює та стає «не по собі». І чому ж японські ніндзя мають італійські імена, наче у вже згаданому мультфільмі про черепашок-ніндзя, а в кінці - зовсім по-пушкінськи «и я там был, мед-пиво пил»? ;) Таке поєднання різноманітних речей безумовно дивує та зацікавлює. І хоч і симпатичне, але воно, як на мене, потребує причини. А саме певної ситуації, у якій це все могло б трапитись. Наприклад, науковці майбутнього, часу, у якому літають ті самі реактивні літаки, вигадали машину часу та вирішили викликати до себе козаків і самураїв, які б своїм досвідом і спритністю допомогли людям майбутнього впоратися зі світовою системою злочинності.
У ході розвитку сюжету вони ділилися б своїми бойовими таємницями, історіями та звичаями, і т.д. Це взагалі б було дуже цікаво, як на мене. Персонажі б заграли ще яскравіше! В іншому випадку таке поєднання виглядає не надто виправдано.
Нарешті, можна було б і доповнити їхні характери, влити в них більше «життя». У першій частині, на мій погляд, автор дещо краще із цим впорався, наприклад, описавши привал козаків. Але цього хотілося б більше, адже навіть видатні воїни та справжні герої живуть далеко не тільки війною. Ті, хто воюють на фронті по обидва боки, думають про свої сім'ї, дитинство, проявляють не тільки мужність, але і відповідальність, турботу, здатність допомагати іншим. Якщо додати якихось із цих якостей (або зовсім інших) героям казки, вони б виглядали значно переконливіше і, мені здається, змусили б читачів хвилюватися за свою долю.
Підсумовуючи, хочу віддати належне Ігореві за сміливість і щирість - адже далеко не кожен автор, навіть досвідчений і талановитий творець, може дати власній фантазії цілковиту волю. Тож бажаю авторові не тільки успіху, багато праці та натхнення, але і намагатися й далі користуватися власною уявою на повну, намагатися зберегти її, незважаючи ні на що. Адже з подорослішанням багато хто втрачає природню щирість і сміливість самовираження. А це - чи не найгірше, що може статися із письменником. Щасти!
Комментарии
Автор цієї казки Ігор Романюк