(З фенологічного щоденника)

Таке диво, коли зустрічаються зима і весна, найкраще спостерігати у лісі. На пагорбках під деревами і кущами сніг ще лежить, щоправда його небагато. Весна наступає! Трапляється, що залишки снігу навіть покриті зверху крижаною плівкою, яка виблискує веселковими барвами, наче хтось порозсипав дрібні різнокольорові скельця. Цю красу побачиш тільки вдень, і то при яскравому сонячному промінні. Трішечки нижче, у долинці, снігу більше, та він перетворився на сіре місиво, по ньому біжать веселі струмки весняної води. Ця вода збирається у струмки непомітно, маленькими цівками. Тече з кожного пагорбка, хоч де трохи вкритого снігом. Тут і лід (вважайте, «захисна плівка від сонячного проміння») не допоможе снігу залишитися снігом, таки стане він водою-сніговицею, задзюркоче струмком. Та й сама «плівка» розтане.

(Етюд)

Вокзал. Очікування. Метушня. Хвилі і хвилі людей... На станцію прибув потяг, який після нетривалої зупинки попрямує до наступної станції, потім до іншої... і після кінцевої зупинки повернеться назад, до тієї станції, з якої почав рейс-маршрут. І так, здавалося б, безупинно. Але ж і на його шляху трапляються непередбачувані випадки, ситуації...

Потяг, що зветься Життям, рухається тільки вперед і щоразу швидше та швидше. На відміну від інших потягів, він ніколи не зупиняється і не повертається назад.

Де каву смакували ми з тобою,
Маестро награвав нам джаз легкий.
Твій погляд став наповнений любов'ю,
А з філіжанок кави - смак п'янкий.
В цей день усі здійсняться наші мрії,
У тихім місці, де ми тільки вдвох,
Нехай не кануть в Лету всі надії...
Ця музика луна для нас обох.

Як би мені залишити тебе
Як би хотілось дізнатись про твій світ
Кожного разу, тебе і мене
Не зрозумієш що твориться всередині

І я жива, як верба! Коли калина цвіте.
Побачивши тебе багато чого зрозуміла
Моє життя буває ось тільки таке
Як хочуть люди пустити по повітрю

Навіки не розкажеш про печаль
Куди підуть ті наші розлуки
Я залишу тобі на чай
Будь - ласка, не опускай ті руки

І як хотілось би полюбити тебе знов
Кохання моє перевернуло надію
З тобою я говорю про любов
Напевно ти і був моєю мрією

Краще розкажи чому ти не зі мною?
Чому я чекала тебе у парку?..
Я навіки напевне буду з тобою
І чекати до тих пір як калина зацвіте

Тобі зовсім не важко говорити про світ
Зрозумій мене, мамо, я без нього одна
Але зараз написати тобі "привіт"
Коли душа бажає добра

І частина того смислу дуже далеко
Як кохати тебе постійно важко
Ти сьогодні не зі мною, пройдися
І дай нам щасливу годину

Кохання в цьому світі немає
Все роблять тільки гроші
Якщо ти вже на мене нападаєш
Як квіти гожі

Росте калина, долинає сміх
Навіки цілувались ми з тобою
І я про цей незнаний світ
Вмивалася холодною росою

З тобою, я не бачу навіть світла
Все промайнуло, і кохання також
Зрозумій мене, як хоче лихо
Зрозумій мене навік

І хоча за свою неньку Україну не говорю
І не бажаю я нікому навіть зла
Давай з тобою просто поговорим
І щастя не дамо поцілувать

neznayka luna1

Наш Дик (это я) представляет для всех, кто принимает участие в конкурсе на КЛАДОСКОПЕ, новую викторину: Н. Носова "Незнайка на Луне". Он ее сочинили сам, поэтому набрал 100 баллов и вышел на первое место в конкурсе викторин. Приглашаем желающих к отгадыванию этой и других викторин. И быть может вы тоже сможете победить и заграбастать деньги призового фонда. Никакого подвоха. Мы играем по честному! Кому деньги не нужны, того просим не беспокоиться! Решил принять участие? Жми сюда: https://skarb-papcha.ru/ru/skop/viktoriny/6982-viktorina-po-povesti-n-nosova-neznajka-na-lune.html

По поручению нашего Дика, написал эту тревожную записку ПАПЧ.

Всего доброго!

======================
Наш Дік представляє для всіх, хто бере участь в конкурсі нову вікторину: Н. Носова "Незнайко на Місяці". Він її склав сам тому набрав 100 балів і вийшов на перше місце. Запрошуємо бажаючих до відгадування цієї та інших вікторин. І можливо ви теж зможете перемогти і загарбати гроші призового фонду. Ніякого підступу. Ми граємо по чесному! Кому гроші не потрібні, того просимо не турбуватися!

За дорученням нашого Діка, написав цю тривожну записку ПАПЧ.

Всього найкращого!

(Картинки з життя)

Я довго обмірковував: що подарувати татові на день народження? Перебирав різні варіанти. Нарешті пригадав, як тато обмовився:
- Варто мені придбати новий записник. А то як тільки маю нагально знайти потрібний телефонний номер, копирсаюся-копирсаюся у своїх старих десятках записників і, буває, що не знаходжу... Хоча добре пам'ятаю, що десь колись я таки занотовував...

Отож подарував йому новий записник - об'ємний, ошатний, тут і сторінки позначені алфавітом для прізвищ, імен та ще й розграфлені для зручного запису номерів телефонів, електронних і поштових адрес, додаткової інформації. Тато неабияк зрадів подарункові. Міцно мене обняв, подякував.

(Картинки з життя)

Відверто кажучи, не хотілося про це писати. Але такі реалії нашого життя. На жаль, до цього інколи вдаються діти, підлітки, молодь... Не хочеться, щоб це перетворилося на масове явище. Краще не ставати на слизьку дорогу «білої смерті». Адже тоді не доведеться зупинятися у процесі руху. Зупинись перед дорогою! Не хотілося писати... Однак не можу не висвітлити деякі нотатки зі свого журналістського записника.

* * *

- У тебе через дві години презентація книги. Ти готовий? - Віталік почув голос приятеля Дмитра з сусідньої кімнати, який нишпорив у його бібліотеці, звісно, з дозволу господаря.
- Так! Але мені потрібно дещо пригадати, занотувати. Встигнемо! - запевнив у відповідь.
Віталік став згадувати про неприємний епізод свого життя, як все почалося, і що цієї книги, презентації могло й не бути, бо не стало б самого автора.

У грайливих, але зовсім не дитячих блискучих очах відбивається багряна заграва золотавого сонця. Воно втомилося від нескінченного живого шуму міста, яке, давно позбавлене мрії, перетворилося на гнітючу руїну. Кам’яною бруківкою легко крокують старі, стоптані кросівки. У повітрі завис знайомий аромат вологої землі після дощу, м’ятного диму та легких ноток ароматної ванілі, що з незапам’ятних часів в’ївся в довге русяве волосся.

Її життя нещадно обривається з першими променями сонця й відроджується з місячним сяйвом у вечірньому небі.

Дитя ночі, примара сьогодення, творіння падаючої зірки… Вона – інша.

Промені згасаючого сонця вже давно розчинилися в пелені нічного солодкого дурману, але тільки не в її великих чорних зіницях, які знов спалахнули живими, не займаними жодним земним створінням вогниками. Вони запам’ятали кожен багряно-золотий промінчик, кожен відблиск миті її народження – заходу сонця. Чи бачила вона день? Можливо, та це не її доля. Вона, збирачка людських душ, від початку народжена з мороку не повинна бачити відтінків світлого…

 

Комментарии

  • Зустрілись...

    Майя Майя 16 февраля 2020
    Вот люблю такие тонкие заметки про природу.
     
  • Життя, як потяг...

    ПАПЧ ПАПЧ 15 февраля 2020
    :-) Я понимаю. На всякий случай.
     
  • Зупинись!

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 14 февраля 2020
    Краще не пробувати!
     
  • Життя, як потяг...

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 14 февраля 2020
    Зауважу на майбутнє.Але жодної конфесії я ...
     
  • «Невагомість»

    topolenok topolenok 14 февраля 2020
    Дуже емоційно, чіпляє... І гарно написано.

Новенькое в блогах

Зустрілись...

Лехман Маркіян Тарасович
16 февраля 2020

(З фенологічного щоденника)

Таке диво, коли зустрічаються зима і весна, найкраще спостерігати у...

Життя, як потяг...

Лехман Маркіян Тарасович
13 февраля 2020

(Етюд)

Вокзал. Очікування. Метушня. Хвилі і хвилі людей... На станцію прибув потяг, який після...

Кав'ярня

Лехман Маркіян Тарасович
11 февраля 2020

Де каву смакували ми з тобою,
Маестро награвав нам джаз легкий.
Твій погляд став наповнений...

Твій світ

Любочка Лунгу
09 февраля 2020

Як би мені залишити тебе
Як би хотілось дізнатись про твій світ
Кожного разу, тебе і мене
Не...

Чому ти не зі мною?

Любочка Лунгу
09 февраля 2020

Краще розкажи чому ти не зі мною?
Чому я чекала тебе у парку?..
Я навіки напевне буду з тобою
І...