У грайливих, але зовсім не дитячих блискучих очах відбивається багряна заграва золотавого сонця. Воно втомилося від нескінченного живого шуму міста, яке, давно позбавлене мрії, перетворилося на гнітючу руїну. Кам’яною бруківкою легко крокують старі, стоптані кросівки. У повітрі завис знайомий аромат вологої землі після дощу, м’ятного диму та легких ноток ароматної ванілі, що з незапам’ятних часів в’ївся в довге русяве волосся.

Її життя нещадно обривається з першими променями сонця й відроджується з місячним сяйвом у вечірньому небі.

Дитя ночі, примара сьогодення, творіння падаючої зірки… Вона – інша.

Промені згасаючого сонця вже давно розчинилися в пелені нічного солодкого дурману, але тільки не в її великих чорних зіницях, які знов спалахнули живими, не займаними жодним земним створінням вогниками. Вони запам’ятали кожен багряно-золотий промінчик, кожен відблиск миті її народження – заходу сонця. Чи бачила вона день? Можливо, та це не її доля. Вона, збирачка людських душ, від початку народжена з мороку не повинна бачити відтінків світлого…

Стій! Я кажу не йди!
Ти в душі моїй, і в думках завжди.
Стиш мою печаль, і пекучий біль.
Не лишай мене - ти світанок мій.
Вирушай за край.
В темряви вогні.
Загубився день - загубились ми.
Невагомість…
Відлік…
Один…
Два…
Три…
Не знайшовся день - не знайшлися ми.
Назавжди…

Свобода… Її багатогранні, різнобарвні відтінки, потрапляючи у свідомість лише один єдиний раз,лишаються там назавжди, відтіняючи кожен день нашого життя.

Та, чи не є це ілюзією, яка, разом із солодкими нотками щастя потрапляє в кров і потім приносить гіркі розчарування…

Старі колії загубилися в заплутаних лісових стежках. Збираю росяні зірочки на холодному нічному небі, ховаючись серед поля втомлених диких маків. Вони проростають прямісінько з людських сердець, палаючи пломенистим вогнем. Обпалюють мої руки холодом і обплітають вуста медовим сном.

Мрію знов прорости крізь залізо, крізь покинуту мрію і загублену думку… Пишу листа бузковими чорнилами на безликому камінні, звертаючись до тебе, людино з останнього вагону.

В подорожі до кращої долі, знайшла тебе…

***

Темрява огортає нічні вулички, закутуючи їх в легку, ледь помітну пелену туману. Ти йдеш в небуття… Не пам’ятаєш, що було вчора, не знаєш що буде завтра. Хочеться розчинитися в цій нічній пітьмі. Вона знає про тебе більше від усіх. Вона знає,хто ти є насправді. Але не хвилюйся, вона збереже твою таємницю. І помре з першими променями сонця.

21 століття.

Війна між світами.

Космічний попіл у полоні диму намагається схопити світло-багряне зарево думок.

Волосся, кольору вранішньої зірки переливається, ховаючись в гротескній обкладинці. На даху багатоповерхівки, стрибаючи в обіймах пост-року, мріє чергова, закохана в безликі тіні особистість.

Привіт! Чи пам’ятаєш літні ночі з запахом соняшникового поля, де ми згубили свої кращі сни? Серед зірок збирали дикі маки… У світлі ліхтарів спалили себе, щоб відродитися потім з попелу купальських вінків. Твої картини, написані медовими фарбами увінчають мої стіни…

Під спів пурпурового заходу сонця відпускаю твою несміливу руку… М’ятні сльози стікають по обличчю в самісіньке озеро нашого дитинства. Хто ми один одному? Друзі, чи може, щось більше?

Ти благаєш не покидати тебе на тому боці, але:

Тобі запалю ліхтарі,
Щоб шлях любові ними освітити.
Збудую потяг швидкісний,
Щоб подорож могли здійснити
У серце, де Любов пала,
І щоб з тобою вічно жити.
Та, втім, є справа ще одна -
Тривогам двері зачинити.
Спитаєш ти: «Чи зможу я?..».
Повір мені: я зможу це зробити!

(Картинки з життя)

Петрик повертався зі школи додому у піднесеному настрої. Навіть міцний мороз йому не дошкуляв. Ще б пак!
- Ура! Попереду зимові канікули з новорічно-різдвяними святами. У шкільному табелі успішності лише відмінні оцінки. Буде чим потішити батьків! - радів хлопчина.

Як тільки зайшов у під'їзд своєї багатоповерхівки, побачив на підлозі біля батареї опалення... синичку. Пташка зіщулилась і завмерла, боячись, що Петрик скривдить її. (Ні, він не такий!). Але чомусь не втікала.
- І як ти потрапила сюди? - не міг второпати школяр. - Мабуть, хтось заходив у під'їзд, а ти непомітно пролетіла повз нього у тепле місце.

Попри те, взяв синичку у долоні, посміхнувся, бо пригадав приказку: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі». Та не пручалася, не мала сил, тільки серденько тріпотіло. Петрик здогадувався, що вона замерзла. Приніс додому і, не роздягаючись, посадив у клітку. Колись у ній жив папуга, але не стало його через старість.

Синичка забилася у кутик на долівці клітки. Втриматися на жердинці (імпровізованій гілці) не могла, як тільки не старався Петрик. 
- Хай буде по-твоєму! - вирішив хлопчина і облаштував синичці тепле гніздечко-кубельце з вати у тому кутику на дні клітки, що облюбувала синичка.

Він уже уявляв, як синичка «пропишеться» у їхній квартирі, буде з ним приятелювати, стане «ручною». А схоче на волю, то відпустить. Не можна знущатися над живими істотами. Фантазіям не було меж.

z vasilem

Вітаю Вас зі Старим Новим Роком, з Василем!

* * *

Нас послав Святий Василь
Засівати в заметіль,
Й особливий дав наказ,
Щоб засіяли і Вас!
Ще й навчив казати так:
На кохання сієм мак,
Сієм жито на добро,
А для сміху Вам - пшоно!
Для здоров'я Вам - овес,
Щоби кріпким був рід весь!
А від заздрісних осіб
Сієм Вам пшеницю-хліб!

 

* * *

Сію-сію, посіваю,
З Новим Роком Вас вітаю!

Щиро ВАШ - Маркіян ЛЕХМАН
 

Коментарі

Новеньке у блогах

«Коли настане день»

Сарафанова Анастасія
20 січня 2020

У грайливих, але зовсім не дитячих блискучих очах відбивається багряна заграва золотавого сонця....

«Невагомість»

Сарафанова Анастасія
20 січня 2020

Стій! Я кажу не йди!
Ти в душі моїй, і в думках завжди.
Стиш мою печаль, і пекучий біль.
Не лишай...

«Місто і туман»

Сарафанова Анастасія
20 січня 2020

Свобода… Її багатогранні, різнобарвні відтінки, потрапляючи у свідомість лише один єдиний...

«Серед покинутих шляхів залізниці»

Сарафанова Анастасія
20 січня 2020

Старі колії загубилися в заплутаних лісових стежках. Збираю росяні зірочки на холодному нічному...

«Помирай разом з світанком»

Сарафанова Анастасія
20 січня 2020

***

Темрява огортає нічні вулички, закутуючи їх в легку, ледь помітну пелену туману. Ти йдеш в...