Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а отже, і своє щастя. Але чи можна знайти якусь одну спільну рису у цій неймовірній кількості бажань?

Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!
Львівська весна, немов кохання,
Яке прийшло десь звіддаля...
А, може, ще й розчарування?..
Ні, не повірю у це я!
Ось день. Мелодія - буденна.
А вечір - знову ліхтарі.
Весна! Весна! Ти - незбагненна!
Чекаю дива до зорі.
* * *
Побачу тебе тільки в снах,
Коли засну я втомлений.
Згадаю у своїх думках
У стані, вкрай ізморений.
Хай кажуть, що Любов мине...
Так не завжди трапляється!
Отож, згадаєш ти мене,
А мрії всі збуваються!

(Етюд)

На лузі, край потічка, стояла стара засохла верба. Місцями вже обсипалася кора. Безлисте, голе дерево нікого не приваблювало, не манило. Навіть птахи оминали: не співав на вербі соловейко, не кувала зозуля, не сідали всюдисущі горобчики, оминали й дятли, бо тут нічим поживитися. Прикрі короїди.., і ті покинули вербу. Інколи вона нагадувала мені образ старої, всіма забутої людини, нікому не потрібної... Тільки старожили пам'ятають її молодою, зеленою. Призначали колись тут побачення...

Маленький дивний світ
Заповнений чарівною любов'ю
Існує безліч літ,
Де духом рідні ми і кров'ю.

Турботою і ніжністю
Наповнений цей світ,
І він є диво-казкою,
Як говорив мій дід.

Ми завжди будем дбати
Про тих, хто нас зростив,
Про старших пам'ятати,
Хто долю власним дітям присвятив.

(З фенологічного щоденника)

Таке диво, коли зустрічаються зима і весна, найкраще спостерігати у лісі. На пагорбках під деревами і кущами сніг ще лежить, щоправда його небагато. Весна наступає! Трапляється, що залишки снігу навіть покриті зверху крижаною плівкою, яка виблискує веселковими барвами, наче хтось порозсипав дрібні різнокольорові скельця. Цю красу побачиш тільки вдень, і то при яскравому сонячному промінні. Трішечки нижче, у долинці, снігу більше, та він перетворився на сіре місиво, по ньому біжать веселі струмки весняної води. Ця вода збирається у струмки непомітно, маленькими цівками. Тече з кожного пагорбка, хоч де трохи вкритого снігом. Тут і лід (вважайте, «захисна плівка від сонячного проміння») не допоможе снігу залишитися снігом, таки стане він водою-сніговицею, задзюркоче струмком. Та й сама «плівка» розтане.

(Етюд)

Вокзал. Очікування. Метушня. Хвилі і хвилі людей... На станцію прибув потяг, який після нетривалої зупинки попрямує до наступної станції, потім до іншої... і після кінцевої зупинки повернеться назад, до тієї станції, з якої почав рейс-маршрут. І так, здавалося б, безупинно. Але ж і на його шляху трапляються непередбачувані випадки, ситуації...

Потяг, що зветься Життям, рухається тільки вперед і щоразу швидше та швидше. На відміну від інших потягів, він ніколи не зупиняється і не повертається назад.

Де каву смакували ми з тобою,
Маестро награвав нам джаз легкий.
Твій погляд став наповнений любов'ю,
А з філіжанок кави - смак п'янкий.
В цей день усі здійсняться наші мрії,
У тихім місці, де ми тільки вдвох,
Нехай не кануть в Лету всі надії...
Ця музика луна для нас обох.

Як би мені залишити тебе
Як би хотілось дізнатись про твій світ
Кожного разу, тебе і мене
Не зрозумієш що твориться всередині

І я жива, як верба! Коли калина цвіте.
Побачивши тебе багато чого зрозуміла
Моє життя буває ось тільки таке
Як хочуть люди пустити по повітрю

Навіки не розкажеш про печаль
Куди підуть ті наші розлуки
Я залишу тобі на чай
Будь - ласка, не опускай ті руки

І як хотілось би полюбити тебе знов
Кохання моє перевернуло надію
З тобою я говорю про любов
Напевно ти і був моєю мрією

Краще розкажи чому ти не зі мною?
Чому я чекала тебе у парку?..
Я навіки напевне буду з тобою
І чекати до тих пір як калина зацвіте

Тобі зовсім не важко говорити про світ
Зрозумій мене, мамо, я без нього одна
Але зараз написати тобі "привіт"
Коли душа бажає добра

І частина того смислу дуже далеко
Як кохати тебе постійно важко
Ти сьогодні не зі мною, пройдися
І дай нам щасливу годину

Кохання в цьому світі немає
Все роблять тільки гроші
Якщо ти вже на мене нападаєш
Як квіти гожі

Росте калина, долинає сміх
Навіки цілувались ми з тобою
І я про цей незнаний світ
Вмивалася холодною росою

З тобою, я не бачу навіть світла
Все промайнуло, і кохання також
Зрозумій мене, як хоче лихо
Зрозумій мене навік

І хоча за свою неньку Україну не говорю
І не бажаю я нікому навіть зла
Давай з тобою просто поговорим
І щастя не дамо поцілувать

 

Коментарі

Новеньке у блогах

Щасливий той хто мав змогу знайти щасливе життя. Але найщасливіший той, хто вміє ним користуватись

Ростислав Ворох
07 квітня 2020

Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а...

У Львові

Лехман Маркіян Тарасович
08 березня 2020

Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!

Останній спалах

Лехман Маркіян Тарасович
07 березня 2020

(Етюд)

На лузі, край потічка, стояла стара засохла верба. Місцями вже обсипалася кора. Безлисте,...

Маленький дивний світ

Тетяна Казимирова
03 березня 2020

Маленький дивний світ
Заповнений чарівною любов'ю
Існує безліч літ,
Де духом рідні ми і кров'ю.

Зустрілись...

Лехман Маркіян Тарасович
16 лютого 2020

(З фенологічного щоденника)

Таке диво, коли зустрічаються зима і весна, найкраще спостерігати у...