У світі тварин
Моя автобиография. Часть 2
- Деталі
- Автор: Саша И
Моим вторым хозяином оказался мужчина, где-то тридцати лет. Мы поначалу отнеслись к нему настороженно, но потом поняли, что он добрый. Мы попали к нему осенью, и он нас всех выпускал погулять пока было тепло. Сначала мы враждовали с его собакой, но за полмесяца мы подружились, только на кролика Перловку Бобик поглядывал с каким-то странным интересом. Но потом и это прошло.
Моя автобиография
- Деталі
- Автор: Саша И
Меня зовут Йорик. Хотя все меня называют по-разному: Папа - то Кубиком, то Рыжиком, то Шнурком; Мама с Машей - Яриком; Ваня - Йориком; Саша - Йориком, Йоркой, Пушишкой, Мурчалкой, Кысычем и т.д. и т.п... Я необыкновенный кот. На солнышке я буро-каштаново-белый, а в тени я чёрно-белый. Мне совсем недавно исполнился год. Но за это время я побывал в невероятных переделках.
Чубарочки
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Мені не раз доводилося писати про синичок — веселих, гомінких, наших добрих сусідів й охоронців саду. Радію кожній зустрічі з ними, хоча бачу цих пташок по кілька разів на день. Але писав тільки про великих синиць, які зустрічаються найчастіше. Бо “просто синиць” не буває! Крім великих є ще й такі види: синиця вусата, синиця довгохвоста, синиця блакитна, синиця чорна, синиця (гаїчка) болотяна, синиця (гаїчка) пухляк, синиця чубата...
Більшості з них я ніколи не зустрічав. Щодо синиці чубатої, то мені таки поталанило. Не скажу, що часто, але кілька разів спостерігав за ними у лісі, навіть у парку та приміській лісосмузі. Взимку бачив їх у “компанії” з великими синицями, що пов'язано з міграційними процесами у пернатих. Адже чубаті синиці водяться у Північному Поліссі, Карпатах. Зрідка прилітають і на інші терени. Наш Прибузький край належить до зони Малого Полісся.
Перший і останній постріл
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
(З циклу «Рідна природа»)
Послухати дядька Івана, приятеля мого тата — одне задоволення.
— Веселий, невгамовний балагур, — каже тато. — Але це тільки на перший погляд. Насправді, він дуже серйозна, відповідальна і чуйна людина.
Так от, люблю слухати його цікаві розповіді про звірят і пташат, рослини, словом, про природу.
Одного разу дядько Іван розповів мені, як хотів стати мисливцем. Начитався багато (аж забагато!) книг про полювання, особливо художніх, і, овіяний романтикою, оформив усі необхідні документи (ох, і важка це процедура!) та й придбав рушницю. Стріляти підучився в тирі, бо в армії хоч стріляв по мішенях, та призабув.
— Тож яким було ваше перше полювання? — запитую дядька Івана.
— Років двадцять минуло з того часу. Якраз напередодні Нового року, рано-вранці пішов я на зайця. Ото, думаю, підстрелю вухатого, а дружина приготує із зайця смачну новорічну вечерю. Ми щойно побралися з нею. Хотілося якось «похвалитися».
Лісова гостя
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Люблю Природу! (Зумисне пишу з великої літери, бо це — Творіння Боже!). Люблю тварин! Читаю про них літературу. Упродовж кількох років збираю вирізки, ксерокопії з газет, журналів, роздруки з Інтернету про цікаві пригоди «братів наших менших». Нещодавно мій архів поповнився вирізкою з Червоноградської міської газети «Новини Прибужжя» (8. 06. 2017 р.). На жаль, автор замітки «В місто забігла сарна...» (з фото) чомусь не подав свого прізвища. А варто було б згадати про нього! Однак годі стриматися, щоб не зробити невеличкий огляд цієї публікації. Ні, це зовсім не плагіат. Є такий журналістський жанр — огляд преси.
«Водолаз»
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Одного року у травні мені поталанило провести кілька днів з друзями у Карпатах. Краса гір, мальовничі пейзажі, чисте повітря, первозданна природа, шум прадавніх лісів справили незабутні враження. Та найперше зачарувало розмаїття пташиних голосів. Таких у нашому Прибузькому краї, тим паче у багатолюдному Червонограді, я ніколи не чув. Хоч самих виконавців важко було побачити серед верховіття дерев, але це аж ніяк не розчаровувало, не засмучувало, навпаки, додавало азарту пильніше придивлятися, шукати, пограти з пернатими у хованки.
«Жива вервичка» на воді
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Зринає в пам'яті епізод одного літнього дня. Повертаючись опівдні з рибалки, забрів на берег невеличкої водойми, край лугу. Довкола неї непрохідні болота, порослі очеретом, осокою, татарським зіллям (аїром). Тож до самої водойми не добратися, загрузнеш. А посеред плеса — невеличкий острівець, також болостий і вкритий чагарником верболозу й інших рослин. Це безпечне місце облюбувала дика качка. Вивела каченят. Одинадцятьох налічив. Ціла футбольна команда! Каченята вже трохи підросли і тепер з турботливою мамою плавають, граючись, по водному плесу. Прийшов помилуватися ними.
Що відчувають тварини?..
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Деяку поведінку тварин годі пояснити, окрім використання слів — любов, дружба, довір'я, відданість, навіть й такі — підлабузництво, хистрість... За церковним вченням (і я схиляюся до цієї думки), вони не мають душі, все мотивується інстинктами. Але їхні вчинки таки непередбачувані: тварини можуть відчувати чужий біль (людський), попереджати про небезпеку тощо. Наведу кілька конкретних прикладів (фактів).
У мого тата травмована нога, часто болить, вже 15 років ходить з палицею. Коли навідуємося до бабусі Лесі у село, песик Нора завжди прибігає до тата і лягає біля хворої ноги, наче хоче у себе втягти цей біль, тільки, щоб ти, господарю, був здоровий. Палиці не боїться, наче розуміє, що це — "третя нога", як жартує тато.
Кіт, виявляється, може бути першокласним "масажистом". Мама працює оператором комп'ютерного набору і верстки у міській друкарні. Багато часу доводиться проводити за комп'ютером, бува, що ніколи пообідати, аби не затримувати друкарський цех. Додому приходить втомлена, болить спина, плечі, шия. Це відчув кіт Ден. Жив у нас такий. На жаль, його вже немає. Як тільки мама сідала за стіл, нахилялася над ним, щоб трохи перепочити, Ден вистибував їй на плечі і передніми лапками масажував найболючіше місце. Потім лягав (скручувався) комірцем навколо маминої шиї, зігрівав і щось ніжно муркотів їй на вухо, "заспокоював". Це тривало хвилин 15-20. Спочатку мамі не вельми сподобалася така "котяча процедура", та коли відчула, що біль поступово вщухає, вже сама просила Дена зробити їй "масаж". Той ніколи не відмовляв, і завжди знаходив найболючіше місце.
— Якийсь кіт-лікар! — жартували мамині колеги по роботі, коли вона розповідала цю історію. — Нам би такого завести... Ми б платили йому "Віскасом", ковбаскою, молочком...
Прогноз погоди від... сороки
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Виявляється, що за сороками вельми захоплююче спостерігати. Допитливі, кмітливі, все їх цікавить, полюбляють блискучі предмети. Не раз у їхніх гніздах знаходили монети, скельця, обгортки від цукерок, навіть золоті та срібні вироби - сережки, ланцюжки, перстені. Хтось загубив, а сорока вважає, що це вже її власність.
Наш сусід у селі, бува, вивішує у садку на стовбурі старої груші дзеркальце і голиться. Тільки відійде, а сорока тут як тут, собі заглядає, красується-милується. Ну як не зачаруватися таким видовищем?!..
Смерть лелек
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Цього я не бачив, та й краще не бачити такого. Болісно стало б на серці, гірко, прикро на душі. Подія дещо нагадує легенду про лелечину вірність, але вона цілком реальна. На жаль, реальна... Ось який епізод зі свого дитинства пригадав і розповів мій дідусь Микола.
Птах-акробат
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Вже півроку минуло, а я щойно випадково дізнався, що українські орнітологи проголосили повзика птахом 2016-го. Захотілося розповісти про нього, адже декілька разів бачив повзиків. Ні, навіть не у лісі...
Вперше "познайомив" мене з повзиками тато, коли прогулювались міським парком. Відразу вразила їхня акробатична спритність - швидко бігли вниз головою по дереву, так же вправно "намотували" круги навколо стовбура, враз піднімалися вверх та ще й голосно висвистували.
«Я хочу жити у чистому лісі!..»
- Деталі
- Автор: Лехман Маркіян Тарасович
Хто тільки з нас не перебував у такій кумедній ситуації: вранці піднялися з ліжка, але ще, як кажуть, не прокинулися, отож ходимо "на автопілоті" від ванної до кухні, потираємо заспані очі, шукаємо за одягом, хоча він ще звечора на звичному місці, а зачіска, мов голки у їжачка... Це називається - недоспали. У мене таке трапляється. Про їжачка ж згадав не випадково.
Зевс
- Деталі
- Автор: Вікторія Стасів
Кожному з нас відома така птиця, як сова, пернатий символ мудрості. Це птах середніх розмірів, приблизно з ворону сіру з короткими крилами і коротким заокругленим хвостом. На голові 2 широкі продовгуваті смуги білого забарвлення з рябизною. Очі доволі великі, чорні. Між очей над дзьобом валики з білого пір'я у вигляді півмісяців. Дзьоб сірий. Забарвлення буває сірим і рудим. На грудях - великі продовгуваті темно-бурі або чорні плями, перекреслені тонкими поперечними штрихами.
Стійкість уявлень про те, що сова не бачить вдень, разюча. Насправді у них все гаразд із зором. Вони бачать як уночі, так і вдень. Просто сови полюють уночі: це особливість їхнього життя. А вдень вони, як правило, сплять.
Чудо-юдо Фортик-кот, или История моего котенка
- Деталі
- Автор: Дана Агамова
Вечером, 9 апреля 2013 года в промозглую, дождливую и холодную погоду, я пришла из музыкалки, и мы с мамой пошли гулять нашим привычным маршрутом - на мост, к нашей небольшой речке.
Шел мелкий дождь. Мы постояли, посмотрели на воду, и пошли домой - через магазин. Дождь уже превращался в ливень. Но видимо, передумал, и превратился не в ливень, а обратно - в долгий, нудный, моросящий... И так и моросил до утра...
Когда мы пришли, Пышка, впервые беременная кошка, таращила на нас огромные глаза и мяукала.
Мы все поняли.
Как мне было вкусно!
- Деталі
- Автор: Дана Агамова
Однажды наша хозяйка кормила нас и нашу маму Пышу сметаной.
Мне был, кажется, месяц. Мы сидели в своем сине-зеленом, в «лапку», картонном домике. Точне, сидели я и мама, остальные котята спали.
Вдруг маму позвала маленькая хозяйка. Она что-то достала из холодильника, какую-то большую белую банку, и выложила ее содержимое в нашу миску.
Лопоухое счастье
- Деталі
- Автор: Матильда
Гав! Ррр...Гав-гав-гав! Привет всем обитателям "Сокровищ"!
Познакомьтесь - моя собака. Точнее, щенок. Его зовут Диез, порода - Русский спаниель.
Жизнь в голубятне
- Деталі
- Автор: Матильда
Здравствуйте уважаемые... эээ... В общем так...
Я... эээ... птица. Птица очень известная, благодаря крепкой привязанности многих моих... эээ... сородичей так сказать, к дому, а именно почтовых голубей. Конечно, я не почтовый. Боже упаси, чтобы меня везли в корзинке или... эээ... коробке, куда-то за тридевять земель. Если быть предельно... эээ... честным, то я не знаю про что вы хотите знать. И еще я почему то очень нервничаю... Может быть, вам будет интересно узнать об обычной моей птичей жизни... А именно об одном обычном дне.
Всем привет! Я - Хома...
- Деталі
- Автор: Матильда
Всем привет! Я - Хома! Сообщу сразу, что я хомяк. Не крыса, не мышь, а ХОМЯК. Не надо путать, как некоторые особы, которые боятся взять меня в руки и визжат вместо того, что-бы представиться. Я, между прочим, вежливый и невеж не терплю. Писать мы, хомяки, не приучены, и печатать тоже. Поэтому извините если буду прыгать с темы на тему. Прыгать я люблю, с третьей полки на пол особенно. Ну вот, уже упрыгал...
Тварини-рекордсмени
- Деталі
- Автор: Вікторія Стасів
Прочитавши в одній з Львівських газет невелику замітку про тварин-рекордсменів, я зайшла у книгу рекордів Гінеса в Google і вирішила написати невелику статтю.
Одинокий Джордж
- Деталі
- Автор: Люба Локш-а
Скончался последний представитель галапагосских черепах вида Geochelone abingdoni по кличке Одинокий Джордж, сообщает Lenta.Ru. Это произошло 24 июня. Как сообщают представители Галапагосского национального парка, знаменитой черепахе было порядка 120 лет.
