Одного року у травні мені поталанило провести кілька днів з друзями у Карпатах. Краса гір, мальовничі пейзажі, чисте повітря, первозданна природа, шум прадавніх лісів справили незабутні враження. Та найперше зачарувало розмаїття пташиних голосів. Таких у нашому Прибузькому краї, тим паче у багатолюдному Червонограді, я ніколи не чув. Хоч самих виконавців важко було побачити серед верховіття дерев, але це аж ніяк не розчаровувало, не засмучувало, навпаки, додавало азарту пильніше придивлятися, шукати, пограти з пернатими у хованки.
І тут, на березі гірського струмка, звідки ми набирали чисту кришталеву воду для приготування обіду, вечері, я вперше побачив оляпку, яку ще називають «пірнальником», «птахом-водолазом», «водяним горобцем». Здалеку не відразу розгледів. Спочатку подумав, що це якийсь відважний горобчик стрибнув у крижану воду, пробіг під нею кілька метрів (але ж горобці такого не роблять!) і випірнув на протилежному березі, якраз навпроти мене.
Оляпка — невеликий, розміром із шпака птах з коротким хвостом, що стовбурчить догори. Забарвлення зверху сіро-буре (тому трохи схожа на горобця), а от горло й груди білі. Зустрінеш оляпку далеко не по всій Україні. («Постаралися» насамперед люди, бо водойми забруднили). Здебільшого селиться у Карпатах на берегах гірських річок, і то тільки чистих (!). Живиться дрібними комахами, маленькими водяними равликами, іншими безхребетними. Однаково збирає їх як на березі, так і у воді, пірнаючи на дно, однаково спритно бігає (пересувається) як по суші, так і під водою. Взимку може пірнути в одну ополонку, а через десяток метрів випірнути з іншої...
Диво-птах!..
Коментарі
Слышала в детстве про такую птицу, но тогда у меня ещё не было интернета, чтобы найти, как она выглядит. А потом как-то подзабылось...
Жаль, что из-за загрязнения рек таким птицам остаётся всё меньше места для жизни. Это может плохо закончиться.