Колонка редактора

Деталі

13 жовтня 2018

Дехто думає, що в Інтернеті достатньо видалити свою публікацію, як вона зникає назавжди. Це не так. Насправді видалити зовсім назавжди свою публікацію навряд чи можливо. Ну, хіба що, якщо між публікацією та зняттям матеріалу пройшло кілька хвилин. Та й то, без будь-якої гарантії...

Про роботів знають всі. В інтернеті вони теж водяться. Але тільки без коліщаток і ніжок. Інтернетні роботи займаються дослідженням інтернету. Своїх роботів, які називаються для простоти ботами, мають і Яндекс, і Гугл, і багато інших інтернет-ресурсів. Цих ботів багато. Приходять вони на сайт, де хтось публікує свій матеріал, в будь-який час. Приходять і фіксують всі зміни веб-сторінки. Ви опублікували статтю, бот Гугла зайшов і запам'ятав її. І тепер, навіть якщо ви видалите з сайту свою статтю, вона все ж зовсім з Інтернету не зникне...

Деякі громадяни за великі гроші наймають спеціально навчених людей, щоб ті видаляли такі невдалі публікації.

До чого я це пишу? Публікуючи матеріал в Інтернеті, ставитеся відповідально до цієї справи. А то раптом, років через п'ятнадцять, в Х'юстоні, в Зоряному містечку або Силіконовій долині, куди ви влаштуєтесь на роботу, хтось розкопає забуту вами давню публікацію і скаже:

- Навіщо нам потрібна така безвідповідальна людина?

І ще два слова. Днями розмовляв з деяким юнаком. Дуже просунутим. Слово за слово...

Я йому: - Всі сайти, які ти відвідуєш у Мережі, видно дуже багатьом громадянам.
Він мені: - Інтернет відвідують за допомогою браузерів. Браузер це програма така. Якщо браузер почистити, то ніхто не побачить, які сайти я відвідую.
Я йому: - Ти помиляєшся, Григорій!

Громадяни! Я не зміг переконати цього юнака. Але слід пам'ятати, що навіть анонімайзер захищає користувача далеко не завжди. Та й сам анонімайзер може служити способом витоку персональних даних наївного користувача. Як і різні хитрі Тори і інші прибамбаси...

Перед їжею миємо руки. Перед відвідуванням Інтернету згадуємо про відповідальність і обережність. Це правила гігієни.

Деталі

02 березня 2018

Деякі запитують:
- Навіщо людині, яка потім, коли виросте, стане касиром в магазині (або хліборобом, або шахтарем) знати, хто такий Олександр Пушкін, або Леся Українка, або Джек Лондон, або Марк Твен? Адже це ж їй в її житті ніколи не стане в нагоді.

І в такому питанні бачу велике лукавство. В такому питанні є бажання ставитися до людини, як до пішки. Пішак - це така слабка шахова фігура, яка може крокувати у вузькому коридорі і обмежена у виборі своїх дій на шахівниці.

Ми ж ставимося до людини, нехай зараз вона ще і не дуже доросла, як до людини. А вже потім їй самій вирішувати, чи бути у житті пішаком або ферзем (це така крута шахова фігура, яка може рухатися по шахівниці в будь-які сторони). Але вибирати своє становище в житті людина зможе лише знаючи, хто такий Гоголь, Толстой, Ремарк і так далі. Лиш маючи ці знання, людина знаходить можливість вибирати. Точно так само це відноситься до знань фізики, наприклад, або математики. Просто ми літературний сайт і робимо акцент на літературних знаннях.

Людина не обтяжена знаннями вибирати не може. Або вибір її дуже маленький. Тужливий.

Деталі

20 серпня 2017

Останнім часом мені все частіше доводиться читати в Інтернеті й бачити по телевізору приблизно такі заклики, звернені до дітей: «Запам'ятай! Все залежить тільки від тебе! Тільки ти сам вирішуєш, як ти будеш жити. Благополучно чи погано! Тільки сам!» Ну і так далі - ти сам, сам, сам, сам!

На перший погляд, це дуже правильні слова. Адже дійсно, як складеться чиєсь життя, багато в чому залежить від самої людини. Наскільки вона буде працьовитою, дисциплінованою, рішучою...

Але це лише на перший погляд. На другий і третій ))) з'ясовується ось що. Дійсно, дуже багато залежить від самої людини. І це правда. Але не живе людина в безповітряному просторі. Вона живе серед людей. І тому крім особистої працьовитості важливо розвивати в собі здатність дружити, прислухатися до чужої думки, до думки людини яку ти поважаєш і вважаєш гідною, вчися вмінню надавати чи приймати допомогу.

Здатність і вміння розуміти іншу людину, взаємовиручка, взаємодопомога дуже часто допоможе тобі там, де бракує особистого досвіду у вирішенні твоєї проблеми.

Деталі

02 листопада 2016

Багато хто бачив, як зайці підвівшись на задні лапи б'ють один одного. Так зайці ділять територію. Де і чиє поле або узлісся. Зайці гамселять один одного від душі й боляче, але ніколи в цій бійці сильний заєць не вбиває слабкого. Так само олені б'ються і лосі. Але от питання: чому сильні олені не полюють на слабких оленів, або сильні ведмеді не полюють на слабких ведмедів?

У природі є закон, який не дозволяє тваринам одного виду вбивати одній одну. Тобто, лисиця не може полювати за іншою лисицею, зате вона прекрасно ловить тих же мишей. Це відбувається тому, що миші й лисиці різних видів. Тобто, в тваринному світі одній тварині вбивати тварину іншого виду дозволено. А одного виду - заборонено.

А що ж людина? Адже він теж ссавець. І в цьому сенсі тварина. Homo sapiens - людина розумна. З родини гомінідів у ряду приматів. Тобто, все люди теж одного виду. Чому ж людина не підкоряється цьому закону природи і все-таки вбиває іншу людину?

Дуже просто. Уявіть лисиць, які дізналися, що на сусідній лісовій галявині повнісінько мишей. Але от халепа: ця прекрасна мишача галявина вже зайнята. Це територія іншого лисячого племені. І як же бути? Адже закон забороняє вбивати тварину одного з тобою виду. А в чесній сутичці ще не факт, що виграєш бій. Он який сильний ватажок в іншого племені. Вбити б цих лисиць. Наприклад, нацькувати на них мисливців з рушницями, тоді й лапи бруднити не доведеться. Але як змусити лисиць вбити інших лисиць? Як їх змусити порушити закон, що забороняє вбивати? Все просто! Потрібно просто переконати лисиць, що ті, інші, не лисиці!
- А це не лисиці! - заявить сама просунута лисиця.
- Як не лисиці?! - закричать тут лисиці. - Ми що, лисиць ніколи не бачили? Брешеш!
- Не лисиці! А... жуки! Великі руді жуки! Зверніть увагу, як у них вуса... смикаються! А хода? Стрибає!

Деталі

03 вересня 2016

Якщо говорити чесно... Людина, яка в майбутньому мріє будувати світ (винаходити машини, придумувати будинки і так далі) - це читач. Людина, яка згодна виконувати чужі накази і жити в світі, кимось побудованому - глядач фільмів.

Ось, в ці дні багато хто пішов до школи, і мені захотілося навіщось написати це...

- Папченко! Припини читати книжки! - раптом чую голос вчителя російської мови Ольги Іванівни Шуляк. Або вчителя української мови, Ніни Іванівни Пасічник. Або вчителя математики, або вчителя біології... У класі лунають смішки. Всі раді відволіктися від нудних правил і подивитися, чим справа закінчиться.

Все вірно, читати книги на уроках заборонено. А я їх читав, зручно прилаштувавши на колінах. Що, звичайно ж, було грубим порушенням дисципліни.

Чесно зізнаюся: перші книжки, які я прочитав десь у першому класі, на мене не справили належного враження. Але одного разу, в другому класі, мені попався підручник астрономії за десятий клас. У книги була чорна обкладинка, посеред якої блищало зоряне скупчення. Я насилу здолав перші сторінок вісім, наповнених незрозумілими словами і дивними фотографіями з підписами: квазари, Чумацький шлях, галактики, Сонячна система... Мені важко було осмислити значення цих слів, але ось це усвідомлення безмежності світу мене вразило. І з цього моменту щось в мені змінилося... Зміна сталася відразу, ніби хтось змахнув над моєю потилицею чарівною паличкою.

Підручник астрономії у мене відібрали. Прибіг захеканий десятикласник і відібрав. Але очікування дива, яке може приховувати навіть сама непоказна книжкова обкладинка, зі мною залишилося. І я взявся, що називається, "ковтати" книги. Спочатку науково-фантастичні. Благо, в дитячій бібліотеці ім. Чехова, яка тулилася серед будиночків передмістя під назвою Петуховка, була гігантська ніким не зачеплена добірка антології радянської та зарубіжної наукової фантастики. Це десь томів сорок... Потім взявся за інші книги: Ремарк, Джек Лондон, Олександр Бек, Олесь Бердник, Стругацькі, Крапівін і так далі... Я читав по всіх усюдах, кожну вільну хвилину. І на жаль, в тому числі на уроках.

Ми тут всі люди творчі. І ми, напевно, це все розуміємо, але ось захотілося ще поговорити на цю тему. Поговорити чесно.

Деталі

18 травня 2016

Люди, журналісти газети - редакційна планерка!

Останнім часом багато цікавих статей було опубліковано в газеті. Наприклад, Ліди Долгушиної, Лесі Максим, Маркіяна Лехмана, Германа Дедюхина та інших. А ще минуло кілька фотофлешмобів! Така активність радує!

А тепер, як і належить головреду, маленько побурчу. )))

Заголовки статей! Вони мовчать. А повинні привертати увагу людини, що проходить повз, і підштовхувати її прочитати вашу статтю! Тому заголовок повинен бути хоч трошки яскравішим. Ну, наприклад стаття про екологію і про те, що потрібно дотримуватися чистоти на вулицях і провулках. Всім зрозуміло, яка це важлива справа! І я знімаю капелюх перед тією справою, якою зайняті люди в статті «Бережіть природу!!!». Заклик правильний. Але ми так часто натикаємося на нього в різних статтях, на різних плакатах, так багато чули це словосполучення, що воно мимоволі проходить повз свідомість читача. Чи не чіпляє його увагу.
Деякі думають, що у нашої газети мало читачів, і тому... Відкрию секрет: відвідуваність сайту зараз близько шестисот чоловік в день. Нашу газету читають люди, які випадково потрапляють на сайт. А ще наша газета транслюється в Фейсбук (950 передплатників) і ВКонтакті, і так далі і тому подібне. Тобто, кілька тисяч чоловік читають нашу газету. Так. Продовжую бурчати - люди, будь ласка, шукайте свої слова для статей і свої, не побиті образи. Ось пара моїх слів, тих, якщо б я писав статтю про збереження природи.

Деталі

25 грудня 2015

Что такое Родина? От чего зависит представление о Родине? Вот, например, родился человек, в маленьком домике на краю хутора Привокзальный. И чувствует это место своей Родиной. Точнее, Родиной он чувствует маленький свой домик, сосны на опушке леса рядом со своим домиком, тропинку вьющуюся вдоль этой опушки. А дальний край хутора для человека уже не очень Родина. Потому что человек еще маленький, и тоже маленький хутор, маленькому человеку кажется большим и поэтому другой его край, незнаком маленькому человеку и чужд. Поэтому тот край хутора не очень еще Родина, для маленького человека. Не совсем Родина...

Потом так случилось, что человек немножко подрос и переехал жить в поселок Ямполь. Это в четырех километрах от хутора Привокзальный. Теперь уже Родиной для него стал весь хутор Привокзальный. И милый сердцу его край, с домиком в котором он жил и дальний, менее ему знакомый край хутора. "Моя Родина хутор Привокзальный", - так думал иногда человек.

Деталі

15 жовтня 2015

Фух! Нарешті це сталося! Закінчена велика важка робота. Виснажена команда фрегата валиться з ніг. І знесилено лежачи на палубі, милується наповненими вітром, туго натягнутими вітрилами. Наш сайт, наш корабель спущено зі стапелів ремонтного доку і спрямовується до нових берегів. За час ремонту був очищений від черепашок корпус фрегата, оновлено обладнання, все підфарбовано і почищено. Багато змін сталося, але одне залишилося колишнім - курс. І прапор корабля. Ми по колишньому представляємо сайт саме дитячий і саме для дітей. По колишньому зберігаємо вірність ідеалам дружби. Ось як пишно сказано, але тим не менше це так.

Деталі

03 листопада 2014

Буває так, що і хотів би щось зробити, а не робиш. Ноги-руки немов ватяні. І в голові теж вата. І в цій ваті, що в голові, будь-яка думка гальмує. Здавалося б, потрібно лише одне зусилля, рух, щоб взяти в руки викрутку, олівець або вимкнути іграшку в інтернеті і відкрити робочий додаток - але ні. Час іде - викрутка в руки не береться, олівець відпочиває в пеналі, а іграшка не закривається...

Як було б добре, якби трапилося чарівництво і викрутка і олівець самі стрибнули нам в руки і тоді ми звичайно зробили б ого-го! Намалювали би, відремонтували би, склали б.

Ось таке маленьке зусилля відокремлює багатьох з нас, від нас слабку безвольну людину і від нас же - людину сильну й вольову.