Якщо говорити чесно... Людина, яка в майбутньому мріє будувати світ (винаходити машини, придумувати будинки і так далі) - це читач. Людина, яка згодна виконувати чужі накази і жити в світі, кимось побудованому - глядач фільмів.
Ось, в ці дні багато хто пішов до школи, і мені захотілося навіщось написати це...
- Папченко! Припини читати книжки! - раптом чую голос вчителя російської мови Ольги Іванівни Шуляк. Або вчителя української мови, Ніни Іванівни Пасічник. Або вчителя математики, або вчителя біології... У класі лунають смішки. Всі раді відволіктися від нудних правил і подивитися, чим справа закінчиться.
Все вірно, читати книги на уроках заборонено. А я їх читав, зручно прилаштувавши на колінах. Що, звичайно ж, було грубим порушенням дисципліни.
Чесно зізнаюся: перші книжки, які я прочитав десь у першому класі, на мене не справили належного враження. Але одного разу, в другому класі, мені попався підручник астрономії за десятий клас. У книги була чорна обкладинка, посеред якої блищало зоряне скупчення. Я насилу здолав перші сторінок вісім, наповнених незрозумілими словами і дивними фотографіями з підписами: квазари, Чумацький шлях, галактики, Сонячна система... Мені важко було осмислити значення цих слів, але ось це усвідомлення безмежності світу мене вразило. І з цього моменту щось в мені змінилося... Зміна сталася відразу, ніби хтось змахнув над моєю потилицею чарівною паличкою.
Підручник астрономії у мене відібрали. Прибіг захеканий десятикласник і відібрав. Але очікування дива, яке може приховувати навіть сама непоказна книжкова обкладинка, зі мною залишилося. І я взявся, що називається, "ковтати" книги. Спочатку науково-фантастичні. Благо, в дитячій бібліотеці ім. Чехова, яка тулилася серед будиночків передмістя під назвою Петуховка, була гігантська ніким не зачеплена добірка антології радянської та зарубіжної наукової фантастики. Це десь томів сорок... Потім взявся за інші книги: Ремарк, Джек Лондон, Олександр Бек, Олесь Бердник, Стругацькі, Крапівін і так далі... Я читав по всіх усюдах, кожну вільну хвилину. І на жаль, в тому числі на уроках.
Ми тут всі люди творчі. І ми, напевно, це все розуміємо, але ось захотілося ще поговорити на цю тему. Поговорити чесно.
Чому так важливо читати книги і чому фільм, знятий за книгою, не підміняє її? Книга за своєю дією на людину відрізняється від фільму. Книга повільно - і це теж важливо - змушує читача подумки малювати прочитане. Малювати обличчя, малювати пейзажі, малювати дію... Є таке розумне слово - візуалізувати. Тобто, представляти прочитане слово у вигляді зображення. Тоді як у фільмі режисер дає глядачеві вже готове, своє власне зображення - ось так виглядає Наташа Ростова, а так Незнайко, а так Робінзон Крузо... Вони такі й інших варіантів бути не може. Вони можуть бути, але як же важко потім позбутися чужого бачення і замінити його своїм особистим!
Напевно, для кого-то читати книгу важче, ніж дивитися кіно. Це тому що творити теж важче, ніж поглинати, споживати створене кимось. Але в результаті людина з творця, непомітно для себе, потихеньку, стає споживачем готовенького. Чи погано це, прожити все життя таким споживачем? Нехай кожен вирішує для себе. Мені ж здається, що набагато цікавіше і захоплююче щось придумувати самому...
Я абсолютно впевнений, що читач і глядач - це дві різні людини. Читач - це людина творець. Читаючи, він щомиті творить перед своїм внутрішнім зором (все-таки не втримався від цього банального вираження) живий світ! Дерева і людей, дороги і міста! Він ніби особисто сам для себе режисер.
Якось нудно нічого не вигадувати самому. Ось мені нудно було б так жити. А вам?
