Буває так, що і хотів би щось зробити, а не робиш. Ноги-руки немов ватяні. І в голові теж вата. І в цій ваті, що в голові, будь-яка думка гальмує. Здавалося б, потрібно лише одне зусилля, рух, щоб взяти в руки викрутку, олівець або вимкнути іграшку в інтернеті і відкрити робочий додаток - але ні. Час іде - викрутка в руки не береться, олівець відпочиває в пеналі, а іграшка не закривається...
Як було б добре, якби трапилося чарівництво і викрутка і олівець самі стрибнули нам в руки і тоді ми звичайно зробили б ого-го! Намалювали би, відремонтували би, склали б.
Ось таке маленьке зусилля відокремлює багатьох з нас, від нас слабку безвольну людину і від нас же - людину сильну й вольову.
Написана стаття, побудований будинок, відремонтована машина - все це зроблено людьми, які скоїли це маленьке зусилля. Зробили цей крок. Цих людей поважають і цінують.
Тих людей, які так і залишилися лежати на дивані, називають ледарями. Але ви рідко знайдете такого ледаря, який пояснював би своє нічого не роблення лінню. У них завжди знайдуться виправдання своєї ліні - хвороба, погода і тд. Тільки ледареві не потрібно забувати, що кожна працююча людина теж знає, що таке лінь. Адже працюючому теж її доводиться іноді долати. Тому відмовки нікого не обдурять. Ледаря порахують слабкою людиною і перестануть поважати.
Як допомогти собі перемогти свою власну рідну лінь? Особисто я, в тих випадках коли мене долає лінь, уявляю, як мені радісно буде після добре виконаної роботи. Раптом, до того ж, похвалять! І як буде мені неприємно згадувати про необхідність її зробити, якщо я зараз розледачусь... Буду ходити і постійно натикатися на неї, роботу невиконану. Спотикатися. Від цього буду дратуватися. Невиконана робота нагадуватиме мені про те, який я слабовільний.
І адже все одно доведеться її рано чи пізно зробити, щоб назавжди не переходити в розряд слабаків лентяйних. Так навіщо ж себе мучити даремно, відтягуючи її виконання?
