Зринає в пам'яті епізод одного літнього дня. Повертаючись опівдні з рибалки, забрів на берег невеличкої водойми, край лугу. Довкола неї непрохідні болота, порослі очеретом, осокою, татарським зіллям (аїром). Тож до самої водойми не добратися, загрузнеш. А посеред плеса — невеличкий острівець, також болостий і вкритий чагарником верболозу й інших рослин. Це безпечне місце облюбувала дика качка. Вивела каченят. Одинадцятьох налічив. Ціла футбольна команда! Каченята вже трохи підросли і тепер з турботливою мамою плавають, граючись, по водному плесу. Прийшов помилуватися ними.
Качка не звертає на мене уваги. Все одно не доберуся. Все ж, аби не тривожити пернатих, причаївся поміж високого очерету. Любо-дорого спостерігати. Мама-качка пливе попереду, а за нею, кожен дотримуючись певної дистанції, її малята. Ну як назвати це видовище?.. «Жива вервичка» на воді, «живе намисто», «живий ланцюжок»... Хвилі погойдують каченят, а сильніше дмухне вітер, накривають їх з головою, підкидають вверх. А їм від цього, мабуть, тільки весело.
Ось одне каченя пливе поряд з мамою. Хвиля підкинула його і воно опинилося на спині качки. Катається. Іншому, очевидно, стало заздрісно, тож і собі забралося на «палубу». Але, нахаба, першого зіштовхнуло у воду. Через хвилинку вже троє каченят каталися на спині качки.
Врешті мамі набридли такі дитячі пустощі і вона пірнула у воду. Каченята опинилися на плесі, дивуються: «А де наша мама?..». Через мить вже всією командою шукають її. Качка виринула за кілька метрів. Каченята знову вишикувались у «живу вервичку» і продовжили прогулянку...
Коментарі
А один чёрный лебедь вышел на берег и ел травку у нас с рук.