Мені не раз доводилося писати про синичок — веселих, гомінких, наших добрих сусідів й охоронців саду. Радію кожній зустрічі з ними, хоча бачу цих пташок по кілька разів на день. Але писав тільки про великих синиць, які зустрічаються найчастіше. Бо “просто синиць” не буває! Крім великих є ще й такі види: синиця вусата, синиця довгохвоста, синиця блакитна, синиця чорна, синиця (гаїчка) болотяна, синиця (гаїчка) пухляк, синиця чубата...
Більшості з них я ніколи не зустрічав. Щодо синиці чубатої, то мені таки поталанило. Не скажу, що часто, але кілька разів спостерігав за ними у лісі, навіть у парку та приміській лісосмузі. Взимку бачив їх у “компанії” з великими синицями, що пов'язано з міграційними процесами у пернатих. Адже чубаті синиці водяться у Північному Поліссі, Карпатах. Зрідка прилітають і на інші терени. Наш Прибузький край належить до зони Малого Полісся.
Спочатку не второпав, що то за пташки. Сприйняв за якихось інших пернатих, тільки не синичок. Як для себе, назвав їх — “чубарочками”. Лише коли почав гортати біологічні довідники (повірте, багато довелося переглянути літератури), “копирсатися” в Інтернеті, то з'ясував, що це були таки синички, а саме — синиці чубаті.
Кілька слів про них зі “Шкільного визначника хребетних тварин” (автор — О.М. Цвелих): “Птах менший за велику синицю. На голові стирчить загострений чорно-смугастий “чубчик”. Верх тіла бурувато-сірий, низ рудувато-білий, “щоки” білі. На підборідді і боках голови чорні плями”.
Як на мене, “чубарочки” не зовсім схожі на синичок, не мають жовтого пірячка на грудях і животику, чорної смуги, що розділяє жовтий “сарафан” навпіл, але все ж вони — синички!
