1 1 1 1 1 (4 голосов)

Мені не раз доводилося писати про синичок — веселих, гомінких, наших добрих сусідів й охоронців саду. Радію кожній зустрічі з ними, хоча бачу цих пташок по кілька разів на день. Але писав тільки про великих синиць, які зустрічаються найчастіше. Бо “просто синиць” не буває! Крім великих є ще й такі види: синиця вусата, синиця довгохвоста, синиця блакитна, синиця чорна, синиця (гаїчка) болотяна, синиця (гаїчка) пухляк, синиця чубата...

Більшості з них я ніколи не зустрічав. Щодо синиці чубатої, то мені таки поталанило. Не скажу, що часто, але кілька разів спостерігав за ними у лісі, навіть у парку та приміській лісосмузі. Взимку бачив їх у “компанії” з великими синицями, що пов'язано з міграційними процесами у пернатих. Адже чубаті синиці водяться у Північному Поліссі, Карпатах. Зрідка прилітають і на інші терени. Наш Прибузький край належить до зони Малого Полісся.

chubarochka

Спочатку не второпав, що то за пташки. Сприйняв за якихось інших пернатих, тільки не синичок. Як для себе, назвав їх — “чубарочками”. Лише коли почав гортати біологічні довідники (повірте, багато довелося переглянути літератури), “копирсатися” в Інтернеті, то з'ясував, що це були таки синички, а саме — синиці чубаті.

Кілька слів про них зі “Шкільного визначника хребетних тварин” (автор — О.М. Цвелих): “Птах менший за велику синицю. На голові стирчить загострений чорно-смугастий “чубчик”. Верх тіла бурувато-сірий, низ рудувато-білий, “щоки” білі. На підборідді і боках голови чорні плями”.

Як на мене, “чубарочки” не зовсім схожі на синичок, не мають жовтого пірячка на грудях і животику, чорної смуги, що розділяє жовтий “сарафан” навпіл, але все ж вони — синички!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии