Стій! Я кажу не йди!
Ти в душі моїй, і в думках завжди.
Стиш мою печаль, і пекучий біль.
Не лишай мене - ти світанок мій.
Вирушай за край.
В темряви вогні.
Загубився день - загубились ми.
Невагомість…
Відлік…
Один…
Два…
Три…
Не знайшовся день - не знайшлися ми.
Назавжди…

Свобода… Її багатогранні, різнобарвні відтінки, потрапляючи у свідомість лише один єдиний раз,лишаються там назавжди, відтіняючи кожен день нашого життя.

Та, чи не є це ілюзією, яка, разом із солодкими нотками щастя потрапляє в кров і потім приносить гіркі розчарування…

Старі колії загубилися в заплутаних лісових стежках. Збираю росяні зірочки на холодному нічному небі, ховаючись серед поля втомлених диких маків. Вони проростають прямісінько з людських сердець, палаючи пломенистим вогнем. Обпалюють мої руки холодом і обплітають вуста медовим сном.

Мрію знов прорости крізь залізо, крізь покинуту мрію і загублену думку… Пишу листа бузковими чорнилами на безликому камінні, звертаючись до тебе, людино з останнього вагону.

В подорожі до кращої долі, знайшла тебе…

***

Темрява огортає нічні вулички, закутуючи їх в легку, ледь помітну пелену туману. Ти йдеш в небуття… Не пам’ятаєш, що було вчора, не знаєш що буде завтра. Хочеться розчинитися в цій нічній пітьмі. Вона знає про тебе більше від усіх. Вона знає,хто ти є насправді. Але не хвилюйся, вона збереже твою таємницю. І помре з першими променями сонця.

21 століття.

Війна між світами.

Космічний попіл у полоні диму намагається схопити світло-багряне зарево думок.

Волосся, кольору вранішньої зірки переливається, ховаючись в гротескній обкладинці. На даху багатоповерхівки, стрибаючи в обіймах пост-року, мріє чергова, закохана в безликі тіні особистість.

Привіт! Чи пам’ятаєш літні ночі з запахом соняшникового поля, де ми згубили свої кращі сни? Серед зірок збирали дикі маки… У світлі ліхтарів спалили себе, щоб відродитися потім з попелу купальських вінків. Твої картини, написані медовими фарбами увінчають мої стіни…

Під спів пурпурового заходу сонця відпускаю твою несміливу руку… М’ятні сльози стікають по обличчю в самісіньке озеро нашого дитинства. Хто ми один одному? Друзі, чи може, щось більше?

Ти благаєш не покидати тебе на тому боці, але:

Тобі запалю ліхтарі,
Щоб шлях любові ними освітити.
Збудую потяг швидкісний,
Щоб подорож могли здійснити
У серце, де Любов пала,
І щоб з тобою вічно жити.
Та, втім, є справа ще одна -
Тривогам двері зачинити.
Спитаєш ти: «Чи зможу я?..».
Повір мені: я зможу це зробити!

(Картинки з життя)

Петрик повертався зі школи додому у піднесеному настрої. Навіть міцний мороз йому не дошкуляв. Ще б пак!
- Ура! Попереду зимові канікули з новорічно-різдвяними святами. У шкільному табелі успішності лише відмінні оцінки. Буде чим потішити батьків! - радів хлопчина.

Як тільки зайшов у під'їзд своєї багатоповерхівки, побачив на підлозі біля батареї опалення... синичку. Пташка зіщулилась і завмерла, боячись, що Петрик скривдить її. (Ні, він не такий!). Але чомусь не втікала.
- І як ти потрапила сюди? - не міг второпати школяр. - Мабуть, хтось заходив у під'їзд, а ти непомітно пролетіла повз нього у тепле місце.

Попри те, взяв синичку у долоні, посміхнувся, бо пригадав приказку: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі». Та не пручалася, не мала сил, тільки серденько тріпотіло. Петрик здогадувався, що вона замерзла. Приніс додому і, не роздягаючись, посадив у клітку. Колись у ній жив папуга, але не стало його через старість.

Синичка забилася у кутик на долівці клітки. Втриматися на жердинці (імпровізованій гілці) не могла, як тільки не старався Петрик. 
- Хай буде по-твоєму! - вирішив хлопчина і облаштував синичці тепле гніздечко-кубельце з вати у тому кутику на дні клітки, що облюбувала синичка.

Він уже уявляв, як синичка «пропишеться» у їхній квартирі, буде з ним приятелювати, стане «ручною». А схоче на волю, то відпустить. Не можна знущатися над живими істотами. Фантазіям не було меж.

z vasilem

Вітаю Вас зі Старим Новим Роком, з Василем!

* * *

Нас послав Святий Василь
Засівати в заметіль,
Й особливий дав наказ,
Щоб засіяли і Вас!
Ще й навчив казати так:
На кохання сієм мак,
Сієм жито на добро,
А для сміху Вам - пшоно!
Для здоров'я Вам - овес,
Щоби кріпким був рід весь!
А від заздрісних осіб
Сієм Вам пшеницю-хліб!

 

* * *

Сію-сію, посіваю,
З Новим Роком Вас вітаю!

Щиро ВАШ - Маркіян ЛЕХМАН

- Вже стало доброю традицією, що частими гостями радіостудії «Новий Двір» є слухачі Червоноградського відділення Міжнародної Академії літератури і журналістики - учні місцевих шкіл, студенти. Це ті юні поети і прозаїки, хто любить і плекає рідне слово, - розпочав розмову в ефірі радіожурналіст Павло Кінах і передав «ефірну естафету» керівнику відділення, громадській діячці, члену Української асоціації письменників Наталії Кічун-Лемех.

 

Коментарі

Новеньке у блогах

синичонок

Синичонок. Неожиданная встреча

Алька Алфёрова
09 липня 2021

Когда-то очень давно писала пост о синичках. На днях, девять лет спустя, тема синиц вдруг...

Одно из любимых стихотворений

Саша И
10 червня 2021

«Лошади в океане»

Лошади умеют плавать,
Но - не хорошо. Недалеко.
"Глория" - по-русски - значит...

8 е марта

С праздником 8-е Марта!

Александр Иванович
06 березня 2021

Девчонки и тётенки!

8-е Марта замечательный весенний праздник! Вот я, а также все ребята, вся...

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 серпня 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...

klady3

Люди! Конкурс викторин завершен!

Папченко
31 травня 2020

Всем привет! Ну, вот. Сегодня 31 мая. А на часах 24:00 по времени Екатеринбурга. И что это...