Інтерв'ю з заслуженим журналістом України, письменником, головним редактором журналу-газети для школярів «Сузіря», керівником громадської, дитячої, творчої організації - ректором МАЛіЖу, Василем Федоровичем Тарчинцем.
Наталя: - Шановний Василю Федоровичу. Скажіть, будь-ласка, коли ви написали свою першу замітку?
Ректор: - У третьому класі.
Наталя: - І про що вона була?
Ректор: - Я писав про те, як мої одноклассники, учні нашої Рекітської початкової школи, збирають металлолом, з якого потім виготовляють у Львові красиві автобуси.
Наталя: - І де вона була надрукована?
Ректор: - У Всеукраїнській піонерській газеті «ЗІРКА», яка була дуже популярною на той час.
Наталя: - Яким чином ви довідалися, будучи третьокласником, про цю газету?
Ректор: - Дивно, але на той час газет у нашу школу не надходило. Я знайшов якусь рекламку у журналі з адресою газети «Зірка». Вже коли заадресовував листа, то на конверті написав усю інформацію з реклами про дану газету: що вона Всеукраїнська, піонерська, вказав усі її відділи, і лише вкінці - адресу. Зараз мені смішно із цього, бо десь через тиждень - два отримав відповідь, що на наступний раз потрібно лише вказати адресу: вул. Вороського, №…будинку, Київ, і нічого більше. Я дуже зрадів, що уже не доведеться втискувати у невеликий конверт стільки інформації.
А ти, Наталочко, коли написала свій перший твір, і про що? Де він був надрукований?
Наталя: - У десять років, це був віршик і називався він «Сонко». Я дуже любила слухати в дитинстві мамині колискові про дивну істоту-сонка, який заходить ввечері в хату і приносить усім дітям сон. У квітні 2010 року в Парижі вийшла моя перша збірочка поезій під назвою «На крилах юності», у яку увійшло 80 віршів, написаних впродовж трьох з половиною років. Віршик «Сонко» ввійшов у дану збірочку. Василю Федоровичу, доречі, а коли на світовій карті з'явилася "МАЛіЖ?"
Ректор: - Девять років тому. І вперше вона з'явилося не у столиці, чи в обласному центрі. А…
Наталя: - Тоді де ж?
Ректор: - У невеличкому сільці, що на Закарпатті, у Міжгірському районі в селі Рекіти.
Наталя: - Чому багато–хто називає МАЛіЖ країною? Хіба існує країна МАЛіЖ?
Ректор: - Адміністративно і географічно - ні (сміється і продовжує), а ось творчо - так. Це - творча країна МАЛіЖа. У неї свій творчий устрій, своя структура, уряд, друковані та електронні засоби масової інформації. Є у нас і свій Гімн, Прапор та Герб.
Наталя: - Так, Василю Федоровичу, я його вперше побачила на веб-порталі МАЛіЖу і дуже мені захотілося побувати у цій країні.
Ректор: - Так ти Наталочко уже є у цій країні. Ти живеш у ній, бо ми Тебе до неї привели через твою творчість. Прийняли до МАЛіЖа - видали членський квиток, значок і прес-карту. Вітаю із цією знаковою і важливою подією у житті.
Наталя: - Дякую. Розкажіть, будь-ласка, а що маліжанам слід робити у цій країні?
Ректор: - Як що? Працювати у тих жанрах, які тобі найбільше подобаються.
Наталя: - Мені найбільше подобається писати про те, що знаю, і про що мені розповідають люди. Не можу вигадувати, бо вигадування не буде правдою. І я думаю, що у різні витівки просто не повірять читачі. Чи не так?
Ректор: - Так, Наталочко! Кожен журналіст і письменник зобов'язаний писати правдиво. Тоді він стане народним творцем, а в іншому випадку - просто ремісничим. На цьому слави не заробиш.
Наталя: - Пане Василю, а чи не важко Вам працювати із маліжанами, яких у вас дуже багато?
Ректор: - Наталочко, не легко. Спілчанами МАЛіЖа є понад 360 дітей. Вони живуть не тільки в Україні, але й за кордоном, зокрема, в Росії, США, Польщі, Молдові, Білорусії, а тепер уже і Франції.
Наталя: - Скажіть, будь-ласка, починаючи з якого віку, дітки можуть приєднуватися до МАЛіЖа?
Ректор: - З третього класу. Саме в цьому віці і я розпочав свій юнкорівський шлях та пройшов важке тодішнє випробовування журналістикою. Діткам зараз у тисячу разів легше, бо мають чимало можливостей для творчого розвитку, зокрема і у нашому МАЛіЖі.
Наталя: - А чи можуть друкуватися у Вашому журналі-газеті «Сузір'я» діти французької національності?
Ректор: - А чому б і ні? Ми із великим захопленням надрукуємо твори французьких дітей, тому, що в Україні дуже багато шкіл, у яких поглиблено вивчається французська мова. Міркую, що наші діти залюбки будуть читати твори французьких авторів, а разом із тим, поглиблювати знання іноземної мови. Це чудово! Дякую, що ми говоримо про це.
Наталя: - Василю Федоровичу, розкажіть, як створювався веб-портал МАЛіЖа?
Ректор: - Скажу чесно. Дуже важко, бо на його створення у нас не було жодної копійки. І до кого ми тільки не зверталися - ніхто не допоміг. Спочатку ми самотужки створили невеликий чорно-білий сайт МАЛіЖа. Але він виглядав дуже статично і неяскраво, хотілося більшого. І тут, на щастя, мені вдалося познайомитися із нашим земляком, ямпільчанином із Сумщини - Олесандром Папченком. Зараз він проживає у Екатеринбурзі. Це відомий російський дитячий письменник. Коли він побачив наш сайт, то порадив співпрацювати з ним. Інтернет-видавництво "Уральська Галактика" (керівник Андрій Ангелярович Анікін) виділив наш чималу площу для МАЛіЖа, а Юля Локшина і Олександр ПАПЧ (скорочено від Папченко) почали створювати нашу електронну маліжанію. Вона вийша представницькою і стала справжньою творчою лабораторією для юних митців. Там є багато майстер-класів, які ми представляємо і на Міжнародному фестивалі. Наш веб-сайт щоразу поновлюється, є цікавим для нових відвідувачів та стає улюбленцем кожної творчої родини.
Наталя: - Це правда, Василю Федоровичу. І наша сім'я у великому захваті від вашої титанічної роботи. Вперше ми його побачили десь місяць тому. Від того часу ще навіть не до кінця «обслідували» його, хоча на сайті працюємо майже щодня і годі він нього відірватися, бо тут все цікаве і корисне. Особливо приємно отримувати коментарі на свої твори від професіоналів письменницької справи. Це і є справжньою школою дистанційного навчання. Звичайно, буває, що деякі рецензенти сайту вказують і на недоліки у тому чи іншому творі.
Ректор: - А чи були такі зауваження - поради до твоїх творів, надрукованих в бібліотечці МАЛіЖа?
Наталя: - Так, звичайно. Але я їх сприймаю нормально, реагую і дякую за корисні поради. Це є школа, а у школі треба вчитися, бо як ви сказали в одному коментарі, що «іншого часу у школярів-маліжан не буде».
Яка із написаних Вами книг є найулюбленішою?
Ректор: - Усі 14 книжок, написаних мною, є дорогими автору, але найулюбленішими є дитячі книжки, особливо «Кепа», у якій розповідається про бойову вівчарку, яка разом із українськими воїнами-миротворцями несе свою нелегку службу на Балканах. Тобі, напевно, також сподобалася ця книжечка?
Наталя: - Я прочитала її буквально на одному диханні. Ви написали дуже цікаву і захоплюючу історію про життя вівчарки Кепи.
Ректор: - Наталочко, а чи не здається тобі, що ми занадто довго спілкуємося? Але не подумай, що мені хочеться перервати цікаву розмову. Звичайно, що ні. Та чи надрукує таке велике інтерв'ю "ГАЗЕТИЩЕ"?
Наталя: - А це вже залежить від пана Олександра Папченка, як він оцінить нашу бесіду з точки зору зацікавленості його читача питаннями, які ми обговорювали. Та, наразі, будемо сподіватися на краще. І на кінець, хочу Вам подякувати, шановний Василю Федоровичу, що знайшли час для нашого спілкування. Нехай Вам Всевишній додає сил і наснаги, терпіння і вдячних авторів.
Ректор: - Спасибі і тобі, сонячна дитино, що ти переймаєшся суспільно-творчими проблемами нашої Академії. Бажаю тобі великого ужинку на маліжанській ниві. Запрошую тебе до участі у наступному Міжнародному фестивалі обдарованої юні "Рекітське сузір'я-2011". Думаю, що ти матимеш можливість брати участь у двох номінаціях "Поезія" та " Авторська пісня".