Роздуми Наталії Боднарчук.
Інколи нам здається, що ми знаємо про деякі країни майже все необхідне, щоб вільно почувати себе в них на час нашого перебування. Більшість інформації ми черпаємо із засобів масової інформації: телебачення, радіомовлення, газет, журналів, та літературних джерел: історії, художньої літератури, тощо… Але в більшості випадків ми почуваємо себе безпомічними, приїхавши в країну, про яку, наче б то, все знаємо, та відчуваємо справжній «культурний шок», стикаючись з іншородною культурою. Саме тоді ми починаємо розуміти, що в чужій культурі повсякденне життя будується на зовсім інших, відмінних від наших, правилах, а система цінностей і поготів відрізняється від тієї, до якої ми звикли.
Візьмемо для прикладу Францію, країну, яка за величиною є трохи меншою за Україну, але має більшу кількість населення. Коли поглянути на карту світу, то можна замітити, що по граничним краям вона нагадує по формі шестикутник. Французи, насправді, так і називають її «шестикутником». На початку мого тутешнього проживання для мене першим «культурним шоком» стало французьке телебачення. Так-так, я не обмовилася, саме – телебачення. Майже всі інформаційні програми в більшості розповідали тільки про те, що відбувається у Франції. Про Україну можна було нічого не почути цілими тижнями, а то й місяцями. Склалося враження, що всі ці програми розраховані на тих, кого більше нічого не цікавить, крім подій у Франції. Згодом. Я переконалася, що це саме так і є. Французи, в більшості, мало цікавляться тим, що відбувається за межами їхнього «шестикутника». Коли для українця, росіянина, англійця чи американця поле діяльності - весь світ, то для француза – навпаки. Ще у 19 столітті французький історик Жан Мішле писав: «Ми живемо там, де народилися». Від того часу мало що змінилося у французькій ментальності. Більшість французів люблять подорожувати тільки по своїй країні, навіть відпустки та канікули проводять у її межах, де, як вони кажуть, для цього створено всі зручності. У Франції дійсно широко розвинута система кемпінгів, баз відпочинку та «зелений» туризм. Майже кожен француз стверджуватиме вам, що ніде в світі не можна краще поїсти, ніж у Франції, що ніде немає кращого вина, ніж у них, автострад та швидкісних поїздів. Доречі, в основному, їздять французи на автомобілях вітчизняного виробництва і не люблять виставляти себе напоказ. В Франції не прийнято запитувати розмір зарплатні, так як і не прийнято запитувати вік у жінки. Тут все просто, але водночас – вишукано, скромно, але - витончено.
Французи справжні гурмани усього, що приносить естетичне задоволення. А це вони що вміють, то вміють робити: простенькі речі на перший погляд перетворюють на справжній шедевр. А зі звичайного обіду – цілий культ створили. Ніхто тут не обідає нашвидкуруч, хіба-що туристи та приїжджі (деколи молодь). Обідня перерва, тривалістю в півтора години – то святе.
А як себе вміють подати французи – то ціла наука. Навіть найпростіший житель з віддаленого французького села стане спілкуватися з вами без будь-яких комплексів щодо необізнаності чи простуватості, гордо задерши голову і видаючи свою мову з приналежною їм приязню та привітністю. Ну справжній тобі «політес» (в перекладі з французької «форма ввічливості»).
А загалом, французи - такі собі цікаві протилежності до українців, у яких, зазвичай, більше відмінностей, ніж схожостей з нами. Але чим більше ми будемо дізнаватися про них, тим легше нам буде їх зрозуміти.
Комментарии