Сьогодні на мене чекала важлива подія: літературний квест. Що це? Квест – це завдання, яке ти отримуєш і маєш вирішити. Далі тебе направляють в інше місце, де чекає нове завдання, і так далі. Ти змагаєшся з іншими людьми або групами. Переможець той, хто набере найбільше балів за правильно виконані завдання і швидше прийде до фінішу. Звичайно, квест - літературний, тому можна здогадатися, які можуть чекати завдання.
Наш бібліотекар – Ірина Петрівна – сказала мені, по яких питаннях треба готуватись, а саме: закарпатські письменники, герої їхніх творів, пам'ятники, меморіальні дошки та ювілейні дати письменників.
Інформацію шукав удома, в Інтернеті та бібліотеці. Є одна важлива й водночас улюблена підказка для двієчників, що роблять шпаргалки – під час квесту можна користуватися книгами, папером, Інтернетом, телефоном, звичайними перехожими – будь-чим! Мені також дали можливість запросити до участі когось із своїх однокласників. Я обрав одного з найкращих, найрозумніших друзів – Андрія Дребітка, з яким я писав олімпіаду з математики. Також я взяв «Антологію днишньої русинської літератури», «Ужгород – відомий і невідомий» і «Закарпатська область. Стислий путівник».
Домовився з ним про зустріч на площі Поштовій, щоб разом піти до міста збору - площі Жупанатській. Разом з ним з автобуса вийшла ще одна дівчина з нашої школи, і повідомила, що плани трохи змінилися. Наша команда уже готувалася. Ми назвалися «Microsoft». Рима для речівки у дівчат не виходила, тому я трошки допоміг. Ми зробили значки нашої команди.
Нас побачила Ірина Петрівна і ми з нею пішли на Жупанатську площу, звідки попрямували до Художнього музею імені нашого видатного художника Йосипа Бокшая. Там зібралися команди з більшої кількості ужгородських шкіл. Мені здавалося, що вони краще бігтимуть, аніж будуть вирішувати літературні завдання, але, як кажуть, «ніякого противника не можна недооцінювати». Потім кожній команді роздали в конверті лист із завданнями та карту міста, де цифрами 1, 2, 3, 4, 5 та А, Б, В було позначено місця завдань.
Почали з найближчого місця – двох сусідніх бібліотек, що знаходилися за 300 метрів од музею. За завданнями А, Б та В не треба було нікуди йти, бо вони були записані на листі.
Ми побігли. Одна бібліотека, потім друга, в якій дали широчезну книгу та дев'ять завдань до неї. Щоправда, неважких: назва видавництва, скільки і які є покажчики в книзі і т.д.
Далі було завдання про меморіальну дошку закарпатському письменнику Федору Потушняку та в Шевченківському центрі «Просвіта», які є сусідами. Туди було метрів п'ятсот з попереднього місця. Ми записали, що зараз знаходиться на місці будинку Потушняка. Але наші конкуренти грали нечесно – у них були автомобіль, мотоцикли, скутери та ролики. У «Просвіту» противники дісталися швидше, отримали найпростіше з можливих завдань: назвати символи України. Вони не могли відповісти, а їм по чотирнадцять–п'ятнадцять років!!! З допомогою тих, хто задавав питання, вони рушили далі. Нам же задали набагато важчі завдання, але ми впоралися. Пробігши близько кілометра, ми стомилися, спітніли, але далі потрібно було їхати на автобусі до іншої частини міста, де на нас чекали нові завдання. Автобус був забитий людьми вщент!
Купив собі напій на зупинці і побіг за товаришами. В одну бібліотеку, далі в іншу. Тут бачимо «Мерседес» з ворожою командою. Які ж ми були щасливі, що автівка потрапила в пробку! Шлях, що ми проїхали автобусом, в зворотній бік пішли долати бігом. Пробка зменшилася, «моторизований» противник почав набирати оберти. Ми бігли прямо перед ним, щоб випередити! Два-три кілометри були позаду. Ось уже знову музей Бокшая – там було останнє завдання, вирішивши яке ми «полетіли» до фінішу. Прибігли ми останні, але грали чесно. Крім того, в першій з бібліотек ми повинні були виконати одне завдання на вибір, а не девять…
Була спека, а ось закінчення відмітилося зливою, тому церемонію нагородження перенесли на п'яте травня, тоді й будемо знати остаточний результат…
…Та ось, буквально кілька хвилин назад «Вконтакті» мені прийшла СМС-ка. І знаєте від кого? Від Ірини Петрівни! Зміст тексту мене порадував: «Вася, ми Перше місце зайняли по сьогоднішньому Квесту!!!!». Підтвердилося й моє передбачення: опоненти були більш бігунами, ніж знавцями закарпатських письменників і пам'ятників!
Ось так і закінчився цей день… цей день… ще один прекрасний день у моєму житті!
Комментарии