Жовтень-місяць... Ужгородцям він запам'ятається незабутнім театральним тижнем. Цього року, з першого по шосте жовтня тривав ХІІІ Міжнародний фестиваль театрів ляльок «Інтерлялька – 2011».
Колективи з України, Болгарії, Румунії, Сербії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Росії, Білорусі та Німеччини втішали глядачів своїми спектаклями. Хоча не завжди і втішали, адже не буває так, щоб усе було вдалим. Україну представили театри з Волині, Харкова, Одеси, Горлівки та Тернополя. Звичайно ж, наша «Бавка» (Закарпатський обласний театр ляльок) теж виступала. Цього разу з виставою «Коняги» (режисер – Михайло Яремчук, м. Київ). Цьогорічний фестиваль був різноманітним на вистави, тому цікавим. Моя мама працює у театрі, тому саме завдячуючи їй у мене є можливість переглядати вистави.
Першу виставу, яку побачив на фестивалі, - «Пінокіо» театру «Маска» із польського Жешува. Приємно здивувало в ньому створення головного персонажа – з ящика виймається пара дерев'яних ніг, далі тулуб, плечі з руками та голова, які складає батько хлопчика. Неприємним можна відмітити хіба що відсутність перекладу, так – чудово. Цю виставу показали у неділю, далі у мене – тиждень навчання. Значить – більше нічого я не побачив... неправда! З будь-якої ситуації є вихід. Читайте!
Я познайомився та подружився з Томасом Гласмеєром, представником німецького театру «Еспрессо» (м. Вюрцбург) (Ми спілкувалися англійською – як же чудово знати мови!). Виявилося, що він – режисер, художник, сценограф і актор в одному обличчі! Тож сподівався вперше побачити виставу у складі театру з однієї людини. Проте спектакль – у понеділок о десятій годині. Я не засмучувався – вирішив «втекти» зі школи на два уроки. Побачивши неймовірну гру Томаса, чудернацьких ляльок (балерина-гіпопотам, мавпа-велосипедист тощо) та жарти, створювані ним, я упевнився, що якщо не гран-прі – номінації «Кращий актор», «Кращий режисер» і «Кращий художник» мали належати Томасу. «Цирк Пуппекса» - чудова вистава, і я досі не жалкую, що «втік» з уроків. Глибокий зміст – боротьба маленького цирку з професійним, і цікавий, веселий сюжет.
До речі! У день нашого знайомства, Томас разом зі своєю знайомою Барбарою (саме вона розповіла йому про Ужгород і фестиваль) вирішили відвідати концерт у нашій обласній філармонії (колишня синагога). Потрібно ще було віддати їм талони на безкоштовні обіди, тож я рушив до філармонії. Пояснивши це обуреному касиру (обуреному, бо я не збирався платити), пішов до зали, і... потрапив на надзвичайно рідкісний концерт, що відбувався вдруге в Україні. Це – поєднання органу та камерного хору, виповнялися твори французького органіста та композитора Моріса Дюрюфле. Швейцарський органіст Мартін Гайні та ужгородський камерний хор "Cantus" наповнили мене насолодою від класичної музики (чи не вперше). Талони я так і не віддав – не побачив своїх нових німецьких друзів по закінченню.
Наступною була вистава «Казка про мертву царівну та сімох богатирів» білоруського театру ляльок «Провінція». Її ставив чудовий, визнаний режисер Олег Жюгжда, що був режисером «Лісової пісні» та «Трьох поросят» у нашому театрі. Він поставив виставу «Трагедія про Макбета» за Шекспіром (!) – я бачив її на позаминулому фестивалі, і це було неймовірно. Проте мій рюкзак залишився у школі, треба було вертатися до неї, тому довелося пропустити таку, впевнений, чудову виставу.
О четвертій годині вечора відбулося обговорення представниками п'яти театрів фестивалю. Досвідчений режисер «трьох театрів» – «Бавки», Львівського та Одеського Олександр Петрович Куцик висловив думки про проблеми театру. Харківські студенти розповіли про початок існування їхнього театру «Птах», якому виповнився один рік. Сербський режисер Слободанка Алексіч говорив про комбінацію актора та ляльки, Олег Жюгжда – про важливу роль глядача у виставі.
Четвертого жовтня я очікував «феєрверку» - Воронежський театр ляльок «Шут» привіз славнозвісну «Каштанку» майстра слова Антона Павловича Чехова. «Феєрверк» таки був – використані можливості руху ляльок, більше трьох видів декору в одній ширмі, високопрофесійна гра «живих» акторів... це дійсно Вистава. Така, якою вона має бути. Викликає глибокі почуття, поєднання радості та суму... Проблемою було те, що на виставу для більш дорослих привели дітей початкової школи... Я подружився з представниками театру «Шут». Вони подарували мені чудово оформлений буклет театру у форматі книжки. Я ще раз упевнився, що це справжні майстри. Озвучу лише дещо з їхнього репертуару: «Шинель» Миколи Гоголя, «Маленький принц» Екзюпері, «Допитливе слоненя» Кіплінга тощо.
У вівторок о другій годині відбулася родзинка фесту – театральна хода центром міста, про яку розповідали в сюжетах ужгородського телеканалу «Тиса», радіо ефірах і газетах. Традиційно це відбувається так: попереду йдуть актори з триметровими ляльками Іванка та Марічки - символами «Інтерляльки», - за ними рухаються учасники у різних костюмах зі своїми ляльками та, у кінці, - духовий оркестр. Рух розпочинається від театру ляльок, продовжується вулицею Корзо, команда повертається направо у напрямку старовинного католицького собору і повертається до театру через пасаж.
Закінчився той день виставою одеського колективу «Сюрприз». Хоча Олександр Куцик говорив розумні речі на обговоренні, проте ця вистава була якраз без особливих сюрпризів. Найпростіша постановка, наперед відомий сюжет, конфлікт, що зустрічається й у інших творах. Хоча спектакль і для наймолодших глядачів. Музичне оформлення мені теж не дуже сподобалось. Але плюс – великі, гарні ляльки, які створила наша, ужгородська художниця театру «Бавка» Тетяна Улинець.
Передостанній день був представлений трьома, як я вважав, вдалими спектаклями угорського, болгарського та румунського колективів. Я знайомий з режисером театру ляльок з міста Бая-Маре (Румунія) Аурелем Куку з минулого фестивалю, коли він привозив «Сплячу красуню». Я з ним розумівся – як і з Томасом, розмовляв англійською. Дуже хотів потрапити на його виставу. Вона розпочиналася о третій, але моє заняття по гітарі брало початок у цей же час. Сумно... проте, домовившись із викладачем гітари про початок уроку о другій десять, я, крім того, що вивчив пів пісні «Во саду ли, в огороде», встиг на performance свого друга.
На цей фестиваль румуни привезли «Скнару» - комедію про гроші. Знову проблема з глядачем – на виставу від чотирнадцяти років привели дітлахів до четвертого класу. Вони шуміли-шуміли, але і Кука «нахомутав».
...Сцена одягнена в білі куліси, завісу, половик, в білих же костюмах рухаються актори. З'являється три ящики та маска, потім - ще дві такі ж маски. Актори танцюють з масками, все більше шумить перший поверх театру, переповнений дітворою, засинає другий, переповнений стомленими учасниками фестивалю, відбуваються ще якісь рухи, лунає музика... ніякої «комедії», ніхто нічого не розуміє з вистави... зрозумілі лише зображення машини, що виробляє гроші.
Після спектаклю я спитав у Кука про зміст. Він пояснив, і відразу стало цікаво – у верхній ящик кидається річ, три актори демонструють рух гайок, коліс, гвинтів у середньому ящику, а в нижній падають гроші, створені з речі. Син власника машини хоче одружитися – на це потрібно багато грошей. Жадібний батько не хоче давати їх, проте змушений, і кидає дорогий одяг у машину. Проте дух машини розгнівався на жадібного тата, і видає лише одну монету. Розсерджений, він б'ється з духом, той «помирає» - маску ставлять на верхній ящик – знак смерті машини для виготовлення грошей. Кінець! Ось який насправді цікавий сюжет. Аурель розповідав його перед спектаклем, але побачивши натовп дітей – сказав небагато.
Ось такий він, ХІІІ фестиваль «Інтерлялька». Підсумки ще не підбито – залишився останній день. Сподіваюсь, журі справедливо оцінить роботу колективів.
Заступник головного редактора газети «Газетище», Вася Малишка
05.10.2011 22:07
Комментарии
Оченьмного корисної інформації для мене. У нас в Єкатеринбурзі проходять міжнародні фестивалі лялькових театрів під назвою "Петрушка Великий". Гості та актори фестивалю приходять іноді до нас у музей, цього разу були лялькарі з Болгарії і Японії. Про фестиваль "Інтерлялька" я читала в московському журналі "Театр чудес" (його випускає Театр ляльок імені Сергія Володимировича Образцова)
Оченьмного полезной информации для меня. У нас в Екатеринбурге проходят международные фестивали кукольных театров под названием "Петрушка Великий". Гости и актёры фестиваля приходят иногда к нам в музей, в этот раз были кукольники из Болгарии и Японии. Про фестиваль "Интеркукла" я читала в московском журнале "Театр чудес" (его выпускает Театр кукол имени Сергея Владимировича Образцова)
Хороший репортаж.
У центрі міста працював Театр живих скульптур.А стаття в тебе вийшла дуже цікава!!!