Твір – це ніби океан, намальований художником
(Про роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»)
Мені дуже важко було писати відгук на книгу Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Хотілось передати всю велич цього твору. Твір – це ніби океан, намальований художником. Невмілий художник не передасть ні кольору, ні часу, ні настрою, ні глибини, - ні доведе, що це - океан. А найкращі митці у своїй роботі передадуть і колір океану, і час доби і року, який зображено на малюнку, і його глибину, і настрій – радість чи небезпеку, і... навіть запах. Про малюнок невмілого художника скажеш «океан вночі». А про малюнок справжнього майстра важко передати словами те, що відчуваєш - глибину океану та його запах. Тобто чим кращий художник, тим важче описувати чи говорити про його картину. Так само й у випадку з Михайлом Булгаковим. Мені дуже важко записувати думки, навіяні «Майстром і Маргаритою», тому що він дуже глибокий і це нелегко передати. Захищуся, що це не рецензія, а відгуки і думки, тому всього я й так не розповім про цей твір.
Книга – велика річ, що втягує особистість. Можна ненавидіти твір, видавництво або автора – книгу не можна. Вона – свята. Люди і події зробили її Великою, і ніхто не має права відібрати цей її титул. Вона змінює життя. З тисяч письменників і записувачів сотні зробили її Цікавою, десятки – Чудовою, і лише одиниці – Великою. До останніх належить і Михайло Булгаков, думками про один із найкращих творів якого я і поділюся з вами. Роман, автором якого є Булгаков – «Майстер і Маргарита».
Цей твір втілює життя. І життя не тільки Москви у ті 30-ті роки, не тільки життя після життя, але у значній мірі життя Булгакова. У всі часи були різні релігійні та політичні погляди, які вважалися правильними, дозволеними і вигідними. І завжди були люди, що мали протилежні погляди до дозволених. Ці люди відрізнялися від решти. Їхні дії, твори, думки та виступи вважалися забороненими. Михайло Афанасійович переходив межу дозволеного в його час, але це не завадило йому стати одним із кращих письменників усього світу.
Я мрію у майбутньому жити з такою ж жінкою, як і Маргарита – розумною, мудрою, дбайливою, чесною та доброю. Ще ні один автор із тих, яких я прочитав, не створив образ жінки, який би настільки сподобався мені. Я хотів би бути улюбленим учнем такої людини, як Майстер. Якби тільки до його характеру додати трохи впевненості та сили волі, то він би був моїм ідеалом-чоловіком. Я б хотів, щоб Майстер розповідав все, що знає, своїм учням: він теж розумна, мудра людина, яка могла би зробити іншого кращим. Я трохи заздрю поету Івану Бездомному, який за одну ніч після розмови з Майстром із атеїста, обмеженої, нерозумної людини став також своєрідно мудрим, розумним і добрим. Мені здається, що Майстер – священик, письменник-геній і філософ водночас. Хотілось трохи більше його опису, приблизно стільки же, скільки Булгаков описував події з Маргаритою.
Сатана зі своїми поплічниками – чортами потрапляє до Москви, виконуючи те, що йому вдавалося найкраще – карати великих грішників. У вигляді закордонного гостя професора Воланда він нібито прибув до столиці з метою проведення сеансів чорної магії у театрі Вар'єте.
Вони карають людей-хабарників, брехунів, злих людей, дурисвітів у лицях великих начальників. Але чорти можуть володіти та шкодити лише таким людям, які на це заслуговують. Поряд з особливими, не такими як усі людьми вони просто безсильні.
Майстер і Маргарита, закохані один в одного, були саме такими. Майстер написав роман про Понтія Пілата - людину, що попри свого бажання дав завдання розп'ясти Іешуа. Після численної критики (тоді панував атеїзм), Майстер спалив роман, а сам потрапив до психічної лікарні. Колосальними змінами у позитивний бік, на мою думку, можна відзначити поета Івана Бездомного, що теж туди потрапив. Він, не будучи людиною з широкими знаннями та поглядами, писав атеїстичні вірші. Але після однієї розмови з Майстром про життя він пообіцяв собі більше ніколи не писати, принаймні, таких віршів. Він став в один ряд з Майстром і Маргаритою.
Всі уявляють Сатану злим до всіх, але Булгаков змінив цю думку. Диявол поважав чесних, добрих і розумних людей, а сам був справедливим. У цьому творі мені сподобався Сатана. Люди нечесні боялися, не вірили йому та його поплічникам, діяли проти нього. А таки, як Майстер і Маргарита, Сатані непідвласні. Як у епіграфі до роману із Гете: «Я – часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо»...
Майстер і Маргарита – це, як мені здалося, Михайло Булгаков і його дружина. У романі Майстер спалює роман про Понтія Пілата, а Маргарита витягує залишки з вогнища і зберігає їх. В реальнім житті автора все почалося у 1928 році з ідеї роману, а писав й удосконалював він його аж до своєї кончини у 1940-му. Закінчила роботу великого письменника над романом його дружина. І події, що відбувалися між М і М співпадали з подіями, що відбувалися у справжньому житті Михайла Афанасійовича.
У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» (єдиний, який я поки що прочитав із творів автора) потужними є усі характеристики твору – сюжет, філософія, сатира, опис персонажів, тема та ідея. З початку мене найбільше подобались сюжет і поселенці квартири №50 – сатана з чортами. Але по-справжньому твір почав захоплювати з тринадцятого розділу, де з'являється Майстер. Напевно, це тому, що до того розділу я не бачив позитивних персонажів.
Я прочитав поки що лише один твір великого Михайла Булгакова – «Майстер і Маргарита». Але сподіваюсь і впевнений, що це не останній шедевр цього автора, прочитаний мною. Є «Біла гвардія», «Театральний роман» та інші твори. І я їх обов'язково прочитаю!
Комментарии
Согласна на 100%...
Маленькое уточнение, к предыдущему своему комменту: мне не потому не хочется этот роман читать, что он мне очень не навится или я не люблю читать серьёзные книги, а оттого что это нелёгкая вещь, судя по всему. Такие нужно пропускать через фильтр, а их резерв на данный момент исчерпан. А без них читать опасно. Вот соберусь скоро с мозгами, и начну разбираться.
Позволю себе под видом коммента пару слов :))) отсебятины:
Да, в книге отчетливо видны и отчаянье автора романа перед молохом системы и его почти детское желание утонуть и спрятаться от этого молоха в любви. И не мудрено: даже Сатана рядом с такими людьми, какими их выводит в романе Булгаков, действительно выглядит благородно. Выглядит. Но ведь Сатана никого не прощает, потому что не способен любить.
В отличие от Йешуа га-Ноцри, Сатана не любит и понимает это про себя, и смирился с этим. Или даже устал от себя вечного. Вечно не способного любить. Я имею в виду ЛЮБИТЬ. Но люди лишенные любви, бывают страшнее самого Сатаны... Куда ему с ними тягаться, ведь он не мог приблизиться к Йешуа, а люди его распяли...
А вот в чем люди посильнее Сатаны - у людей есть возможность меняться, идти к любви, как тот же Иван Бездомный, а у Сатаны такой возможности нет.
Так мне кажется...
Отличная рецензия! Браво!
Это трагическое произведение Булгакова, в нём какая-то есть безисходность, как будто писатель разуверился в том,что победит добро... И это грустно.
Я столько восторгов о нём слышала - дали почитать мне его на 2 дня. Конечно, я торопилась, многое не поняла. И удивлялась, почему столько "шума" из-за него?