1 1 1 1 1 (1 голос)

x f53fed231

Дівчина, яка не чує і не говорить, знайшла себе в любові до дітей. Коли у родині Борціх народилася маленька Христина її батьки не відразу зауважили, що з донькою щось негаразд. Але коли дівчинці минуло два роки, стало очевидно, що дівчинка не чує і не говорить. Тато з мамою кинулися до лікарів, спочатку львівських, а потім столичних. Однак люди в білих халатах лише розвели руками...

Батьки не запанікували - взялися за виховання єдиної дитини. Спершу навчили її букв, далі - складів і окремих слів. Христинка навчилася читати, згодом почала й потроху розмовляти. У восьмирічному віці дівчинку віддали вчитися до школи-інтернату на вулиці Короленка.

Христинці було важко, бо вона вчилася лише з чуючими дітьми - розповіла "Погляду" мама дівчинки Олександра Михайлівна, яка працює педагогом у 116-му садочку. Вона говорила: "Ми принципово не давали її в школу глухих, бо там викладання проводиться далеко не на найкращому рівні. А мені б дуже хотілося, щоб моя дитина почувала себе в житті, як всі нормальні люди".

x 382e83891У дівчинки були гарні викладачі, які приділяли їй багато уваги. Закінчила Христя Борціх навчання з червоним дипломом. Саме у цій школі навчилася розуміти по губах.

Після школи Христя поступила в художній коледж Труша. Далі - навчання на відділенні дизайну в Академії мистецтв та успішне закінчення цього закладу. Працювала з дітьми у будинку школярів Шевченківського району м. Львова, навчаючи дітей виготовляти аплікації-витинаночки, вироби з соломи, різні прикраси...

У церкві Святого Михайла зараз створено спільноту нечуючих людей, де Христина допомагає зрозуміти Службу Божу і проповідь. По губах вона легко розуміє про що йдеться, а потім усе перекладає мовою жестів.

Цю статтю пишу тому, бо Христина є тою вчителькою, яка навчила мене робити витинанку, аплікації з соломи... На цей гурток я прийшла в 1 класі. Я думала, що мені буде важко спілкуватися, але я повільно говорила і дивилася як п. Христина говорить по губах, тому ми добре розуміли один одного. Я з учителькою приймали участь у багатьох районних і міських конкурсах. Ми дуже раділи, коли Христина вийшла заміж. Зараз у неї двоє дітей: дівчинка і хлопчик. Я з мамою часто відвідуємо її або спілкуємося через інтернет. В інтернеті на її сторінці, розміщено багато її робіт - ікони, портрети письменників.

Я багато чого навчилася від своєї учительки п. Христини і це мені дуже часто пригоджується. В школі мені часто кажуть робити стінгазети, оздоблюючи витинанкою, якої навчилася у своєї вчительки. І я дуже щаслива, що в своєму житті зустріла таку добру людину, як пані Христина.

Комментарии  

MaLugoVase
+1 #4 MaLugoVase 27 марта 2012
Мені теж дуже сподобалась стаття. Світла, добра... Крім цього, Віка дарувала мені свої витинанки і було дуже цікаво, хто її навчив такому справді цікавому мистецтву. Дякую тобі за них, вони просто супер!
Ще хочу відзначити, що чим більше Віка, пише тим кращими стають її матеріали. Можливо, вона цього не помічає, але воно так і є. Продовжуй у такому дусі!
Костя
+1 #3 Костя 07 марта 2012
Да, многим людям приходится преодолевать препятствия в которых они ничем не виноваты. Хорошая статья, Вика.
ПАПЧ
0 #2 ПАПЧ 06 марта 2012
Мне понравилась статья! Интересный разговор получился. Действительно, нигде нет пустых лишних разговоров, все по делу, все для того, чтобы как можно полнее рассказать нам о героине очерка. Очень хорошо!
Luba
+1 #1 Luba 05 марта 2012
А мне понравился этот рассказ из которого мы знакомимся с человеком. Ровный, спокойный такой разговор. Мне кажется, что хорошо, что автор не стал расписывать... или как сказать, специально жалостливить читателя, как это бывает в кое-каких фильмах и телепрограммах.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии