Останній грудневий тиждень не лише став останнім навчальним у гімназії, а і у школі мистецтв. І у ній також існують екзамени - як з теоретичного матеріалу по сольфеджіо, так і з практики - гри на музичному інструменті. Мені треба було здавати два екзамени з практики - сольний виступ з гітарою та виступ з оркестром. Ще й тому цей тиждень був дуже хвилюючим для мене...
Адже мені потрібно було здати ще один екзамен - власний. Я повинен побороти свій страх, певний сором, боязнь сцени, з чим я завжди стикався під час сольників... Як би добре не знав твір, переживаючи перед публікою забувався і збивався. Але я чітко поставив мету: не побоятись.
Прийшовши у Дитячу Школу Мистецтв (далі - ДШМ) здавати екзамен, на кріслах вздовж усього коридору сиділи та бринькали на гітарах мої "товарищи по несчастью". По очах багатьох з них бачив переляк і хвилювання. Але сам не просто максимально розслабився, наче мені було байдуже, а й почав посилено жартувати з товаришем.
Всі вже здали, виступили, отримали свої "8-ки", "9-ки", "10-ки" та "11-ки" та пішли додому. У коридорі ДШМ залишилися ми троє: я, Юра та наш учитель Михайло Михайлович. Потім Юра зайшов усередину зали, і я почав хвилюватись... Спітніли руки і зів'яла посмішка на обличчі. Нарешті дійшла і до мене черга.
Проте вже зайшовшись і посміхнувшись суддям, котрі теж були у доброму гуморі, сиділи трохи віддалено, я сів на стілець і зовсім за них забув - так мені подобалось виконання "Етюду" Каруллі, який я грав. Нічого, що збився на найважчому місці! Лише більше посміхнувшись, я продовжував грати, а тоді зіграв ще два твори - "Прелюд" і народну пісню "Ніч яка місячна" в обробці Шиліна. Самому було приємно, про хвилювання та страх і мови не може бути - я був повністю упевнений в собі. І судді віддячили мені "11-кою". Чудовий вечір! Поборов свій сценічний страх одного разу, і впевнений, більше не стикатимусь з ним.
Так минув понеділок, 24 грудня. А вже через два дні, у середу, у великій залі ДШМ розпочинався великий концерт шкільних хорів, оркестрів й ансамблів, у якому я теж брав участь...
У групі людей я й раніше не боявся публіки. Тому грати з оркестром було легше, хоча не скажу, що моя партія аж дуже легка. Контрабас - інструмент нелегкий, тим більше той, на якому я граю у школі...
Ми, оркестранти, діти унікальні! Хто ж іще міг би півроку грати жахливо, погано, неправильно, а рівно на передостанній та останній репетиціях зіграти "цукерочку"? Так, ми так і зробили! Ми виступали шістнадцятими по списку, тож мали час повторити твори до початку. Дивно, досі не уявляю, як у маленькому (порівняно зі сценою ДШМ) кабінеті вмістилося рівно двадцять людей у два ряди разом зі стільчиками, нотами, інструментами й фортепіано... Тому кожен з двох творів ми встигли зіграти лише по разу.
А на сцені... Зіграли без жодної помилки, чисто, файно, самим приємно було послухати! Що "Гармошку", що "Сільський клуб" прозвучали так, що заволоділи всією залою, що вона, насолоджуючись, мовчала, слухала та знімала на камери.
Пропоную вашій увазі фото з концерту. А в ютубі за цим посиланням http://www*youtube*com/watch?feature=player_embedded&v=nNb4gTMqlpQ знаходиться виступ нашого оркестру (для тих, кому цікаво).
Комментарии
"Сельський клуб" мне тоже больше нравится)) Особенно начало и середина, а в "Гармошке" концовка и середина выделяется)
Что касается сцены - однажды пришлось выступать в школе в аудитории - амфитеатре. Был какой-то праздник, наподобие "Книжкиной недели" и вот собрали несколько классов, вместе с параллельными, так что получилось человек триста... Очень неуютно стоять внизу. Особенно если один, а зал над тобой нависает. Наверное нужна привычка
Гера, сделай точки вместо звёздочек ...www*youtube* com...