Днями в Закарпатському обласному музично-драматичному театрі відбулася прем'єра вистави "Майне Лібе Віра", плоду двомісячної праці київського режисера Сергія Архипчука з колективом театру. Про враження від вистави та інше - далі в статті.
Мені не подобаються вистави, що сьогодні пропонує Закарпатський обласний музично-драматичний театр. Як на мене, обираються слабі п'єси, ставляться стандартно, так, що не видно особистості режисера. Маючи симфонічний оркестр при театрі, під час вистав грає музика з динаміків і взагалі нема нічого такого, що зачіпляло б за живе... Можливо, це я зовсім не розуміюсь, або надто прискіпливий, але саме так воно і виглядає в моїх очах.
...Два місяці тому в Ужгород приїхав київський режисер Сергій Архипчук, який працював з акторами драм. театру над новою п'єсою, автором якої є, до речі, знаний закарпатський публіцист, письменник і драматург Олександр Гаврош.
"Майне Лібе, Віра" - назва цієї вистави, яка мені нічого не каже, оскільки на німецький я знаю лише "Ауфіндерзейн", і то неправильно. "Моя дорога Віро" - ось значення назви... Сюжет приблизно такий: 1-ша частина - українська студентка Віра сповіщає своїх подруг про те, що її запросили працювати до Німеччини доглядачкою за дітьми, і вона виїжджає. 2-га частина - її перебування в Німеччині, сумніви щодо вірності коханого, батька двох дітей, що спить окремо від дружини, в Україні, листування з близькими та розмови з німцем, її роботодавцем, розлученим чоловіком, закоханим у неї. Та 3-тя частина - повернення в Україну, співжиття разом з коханим... З моїх слів може здатися, що ця п'єса не варта того, щоб режисер працював, а глядач дивився - проста, нічим не особлива, звичайна... Але вже про виставу - далі.
І ось, я в театрі, очікую на виставу... Вдихаю холодне повітря зали, оглядаю глядачів та колоритного режисера, що проходить рядами, час від часу зупиняючись, щоб з кимось перекинутись словом.
Завіса підіймається... На темній сцені п'ятеро людей. Одночасно вмикається музика та прожектор, що освітлює їх. Актори заворожують глядачів своїм, здавалося б, простим танцем, який магічним чином вплинув на нас і відволік від зайвих розмов. Увага сконцентрувалася на сцені. Після кількох хвилин "магії танцю" на сцені з'явилося ще двоє акторів. І відразу антиподи - одна дівчина - Наталка, що читає книжку, стримана, в джинсах і светрі та інша, Катя, що смакує льодяник, розкута, без комплексів, в короткій спідниці. Все. Глядачі - в руках режисера. Нас схопили і наші погляди вже не відвернути від сцени. Хоча...
Впродовж спектаклю актори виходили зі сцени до нас та розмовляли з глядачами! А по поверненню Віри додому перевдягнені у звичайних продавців на базарах, у спортивних костюмах та з товаром, актори ввійшли до зали. На шляху до сцени вони пропонували глядачам свої товари, а вже вийшовши на сцену вимовили іронічні слова: "Вітаємо в Україні!". Цей епізод настільки мене вразив, що не міг не виділити для нього абзацу, хоча, мабуть, чимало людей скептично до нього віднеслися б.
Неочікуваних для глядача моментів у спектаклі чимало - наприклад, коли Віра опиняється у дискоклубі, й одна з актрис, як потім виявилось справжня професійна стриптиз-танцівниця, виконувала неймовірні рухи на жердині, такі, що навіть у Київському цирку не бачив аналогічних... (варто не забувати, що це вистава для дорослих) Ще один такий момент - коли Наталка разом зі своїм хлопцем Іванком катаються по сцені на велосипедах.
Справжнє захоплення викликала у мене актриса, що виконувала роль героїні п'єси, Віри. Кожне її слово приємне, як звістка про канікули, кожен рух граційний, як єгипетської кішки, кожна її поява на сцені робила радісним, наче зустріч з батьками після повернення здалеку... Я би міг навіть сказати, що закохався в неї, як би це смішно не звучало. Надзвичайно талановита актриса, та змушений сказати, що й інші актори грали настільки переконливо, наче вони й були тими людьми, котрих виконували (точно, як у випадку стриптиз-танцівниці). Дві подруги, німець, чоловік, мама - всі! Думаю, ця вистава захопила б і найбільш прискіпливого, і такого, котрому потрібно найменше, глядача, відкула б від екранів телевізорів.
Також я помітив у цій виставі вираження проблеми дорослішання. Колись така ж легковажна, як й одна з її подруг, Катя, Віра стає дорослою, відповідальною. Вона починає усвідомлювати, що потрібно працювати, аби заробляти на хліб. І в житті вже не вистачає часу для кохання, розваг. Єдине, чого ще хотіла б Катя, це відвідувати з чоловіком ресторани, театри, щоб знов відчути себе жінкою. Катя ж залишається такою, якою і була - "доступною", розкутою, без роботи та бажання працювати. Віра розуміє це та намагається пояснити подрузі, що вони - вже не молоді дівчата, а жінки, але та не розуміє і лише просить грошей... Таким чином комедія "Майне Лібе Віра" набуває рис трагедії, причому дуже серйозної.
Закінчується історія тим, що кожна з подруг влаштовує своє життя якнайкраще. Переді мною - остання родзинка вистави - на сцену виїжджає дівчина на велосипеді, однією рукою тримаючи повітряні кульки у формі сердець. Музика закінчується, актори поклоняються, а в залі лунає справжній грім оплесків, усі встають і ще хвилину аплодують.
І в завершення хочеться сказати "Браво!" режисеру та подякувати трупі драм. театру за чудовий спектакль!
13.04.13
Комментарии
Автор пишет "Мені не подобаються вистави, що сьогодні пропонує..." и я ожидала, что он тут в конце абзаца напишет приблизительно так; "Но этот спектакль приятно удивил!"
Второе, хоть автору и понравилась пьеса, о чем он пишет в конце, но все- таки под динамики и этот спектакль был "...вмикається музика", что автору не нравилось, о чем он и писал в начале. И еще, это комедия? Если так, она смешная была? Это для спектакля комедии, наверное главное. Извините, если что...
Похоже что сильно туплю, но не смогла уловить смысл иронии про торговцев и "Вітаємо в Україні!" =(