1 1 1 1 1 (2 голосов)

Здавалося б, вже хочу бути самостійним, трохи "допікає" контроль з боку батьків (визнаю: нічого поганого в цьому нема), але важко уявити світ без рідної матусі Оксани, її доброти, ласки, любові, опіки, повсякденної турботи. Тож прикро дізнаватися зі ЗМІ про те, як деякі матері (якщо їх так можна назвати) залишають немовлят ще у пологовому будинку, віддають у сиротинці. І наскільки треба низько впасти тим татам і мамам, яких позбавили батьківських прав. Так і хочеться подивитися їм у вічі і запитати: "Хто ж на схилі літ подасть вам горнятко води?..".

Радію, коли дізнаюся, що діти із сиротинця знайшли прийомних батьків. Світ не без добрих людей! Знаю дві сім'ї із числа знайомих (деталі в такому випадку, звісно, не розголошуються), які усиновили діточок. Щасливі ростуть малята, бо мають маму й тата!

Про один випадок довідався з розповідей дорослих. Це сталося два десятки років тому у Червонограді, коли я ще й не народився. Взимку безхатченки (образливо називати "бомжі", бо й сами не знаємо, чому у кожного з них так склалася доля) знайшли у контейнері для сміття новонароджене немовлятко, живе. Не розгубилися, не злякалися! Повідомили міліцію. Дитинку врятували! Про це писала й місцева преса.

Навіть у тваринному світі існує материнське милосердя. І там є "прийомні діти". Даруйте, будь ласка, за таке порівняння, не сприйміть його за протиставлення між людьми і "братами нашими меншими", але надто люблю звірят, домашніх тваринок. Вважаю: хто не любить природи, той не зможе полюбити людину!

Якось мій тато пригадав епізод зі свого дитинства. Киця Мурка народила котенятко. Та через кілька днів її не стало. Маленьке, сліпеньке, кволе було приречене на голодну смерть... І тут сусідка запропонувала:
- У мене киця також недавно народила котенятко - маленьке, сіреньке, як і ваше. Візьму його та "підкину" своїй Мурці. Може й прийме. Все одно вибору не залишається...

Киця відразу прийняла чуже котенятко. Обох без різниці доглядала, годувала, обом приносила мишки, обоє отримували від неї добрячого прочухана, коли набридали своїми бешкетними іграми.

Як тільки котик-приймак підріс, сусідка віддала його господарям, радше сказати - татові. Ще й похвалилася:
- Диви, якого милого котика виховала моя киця.

Ох, довго сумував цей котик за своєю прийомною мамою...
У народі кажуть: "Не та мама, що народила, а та, що виховала!".

Зумисне не подаю у своєму тексті висновків. Залишаю це для читацьких коментарів та відгуків.

Комментарии  

Lemeh
+1 #2 Lemeh 30 марта 2016
Глибоко пройняло! Розкрита тема мені дуже близька, бо моя сім'я 10 років тому поповнилась теж двома малюками. Ми стали дійсно рідними.Зараз є кому розрадити у біді та з ким порадіти.Дивуюс ь скільки любові вміщує материнське серце, любові було вдосталь нам усім!Гадаю, народна мудрість доцільно підкреслює усе написане автором!
topolenok
+1 #1 topolenok 16 марта 2016
Мы со знакомыми девчатами как-то сняли с дерева двух котят. Одного котёнка забрали ребята со двора, а второго мы унесли к девочкам домой. У них там кошка была с котятами. И этого чужого она тоже сразу же приняла в дети и воспитала как своего.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии