Деяку поведінку тварин годі пояснити, окрім використання слів — любов, дружба, довір'я, відданість, навіть й такі — підлабузництво, хистрість... За церковним вченням (і я схиляюся до цієї думки), вони не мають душі, все мотивується інстинктами. Але їхні вчинки таки непередбачувані: тварини можуть відчувати чужий біль (людський), попереджати про небезпеку тощо. Наведу кілька конкретних прикладів (фактів).
У мого тата травмована нога, часто болить, вже 15 років ходить з палицею. Коли навідуємося до бабусі Лесі у село, песик Нора завжди прибігає до тата і лягає біля хворої ноги, наче хоче у себе втягти цей біль, тільки, щоб ти, господарю, був здоровий. Палиці не боїться, наче розуміє, що це — "третя нога", як жартує тато.
Кіт, виявляється, може бути першокласним "масажистом". Мама працює оператором комп'ютерного набору і верстки у міській друкарні. Багато часу доводиться проводити за комп'ютером, бува, що ніколи пообідати, аби не затримувати друкарський цех. Додому приходить втомлена, болить спина, плечі, шия. Це відчув кіт Ден. Жив у нас такий. На жаль, його вже немає. Як тільки мама сідала за стіл, нахилялася над ним, щоб трохи перепочити, Ден вистибував їй на плечі і передніми лапками масажував найболючіше місце. Потім лягав (скручувався) комірцем навколо маминої шиї, зігрівав і щось ніжно муркотів їй на вухо, "заспокоював". Це тривало хвилин 15-20. Спочатку мамі не вельми сподобалася така "котяча процедура", та коли відчула, що біль поступово вщухає, вже сама просила Дена зробити їй "масаж". Той ніколи не відмовляв, і завжди знаходив найболючіше місце.
— Якийсь кіт-лікар! — жартували мамині колеги по роботі, коли вона розповідала цю історію. — Нам би такого завести... Ми б платили йому "Віскасом", ковбаскою, молочком...
Ще такий випадок. У моєї бабусі Лесі стався раптовий нирковий напад, прямо на подвір'ї. Ледь дійшла до хати, але в хату зайти вже не змогла. Біля самих дверей "сповзла" по стіні на землю і сіла на порозі. Як розповіла бабуся Леся, її киця Каміла також відчула чужий біль. Стала несамовито нявчати, тулитися до ніг, мовляв:
— Кому завгодно віддам свою "душу" котячу, тільки, господине, не помирай! Що я буду без тебе робити?..
Добре, що надійшла сусідка. Допомогла бабусі Лесі зайти у хату, дала ліки. Біль минув, швидку не довелося викликати.
А ця трагедія сталася два роки тому у сусідньому з Червоноградом селі. В обідню пору господарі вигнали корів на пасовище, самі стали гуртом край лугу і почали гомоніти про свої селянські справи. Накрапав дощ, та він — не завада. Прийшов пастух і погнав стадо із трьох десятків корів на запашні трави. Відійшов з ними метрів на триста вглиб лугу. Господарі, накрившись парасолями, далі гомоніли про те, про се... І тут корови, завжди слухняні, спокійні, тримаються стада, враз розбіглися якнайдалі від пастуха: по різні сторони, хто куди. Завмерли, а потім стали ревіти, немов попереджати пастуха про яксь небезпеку: "Втікай хутчій звідси!". Пастух оторопів, також завмер на мить від подиву, не знав, що робити. Не менше здивувалися й господарі, які все добре бачили. Це тривало лічені секунди. Раптом небо розколола блискавка. Влучила саме у пастуха. Люди кинулися рятувати, та вже не було кого... Корови не постраждали. Невже вони попереджали про небезпеку, і як про це дізналися?..
Комментарии