Я встав пізно вночі. Пішов на кухню. Почув тупотіння ніг. Як виявилося, це був Карлик Панч. (Взагалі – це велика театральна ігрова лялька, що висить в нас на стіні, але самостійні нічні його рухи я побачив вперше)…
Він ніс ліхтаря та все щось шукав.
- Що ти шукаєш?
- Де воно? Де воно?
- Вибач, як тебе звати? – Щось я загальмував - спитав те, що і так знав напевне.
- А… що, знайшов? Зрозумів. Воно, воно… Де воно?
- А що ти шукаєш?
- Щастя… Воно… Не підкажеш?
- Я відчуваю його в серці, але це все, що я знаю точно.
Карлик Панч взяв ключик і почав відкривати себе, там, де мало бути серце.
- Я щось не бачу! - Панч трохи не заплакав.
- Не сумуй! Хочеш, я подарую тобі бантик до твого ключа?
- Так, так. І… я бачу щастя!
Комментарии
Папч