1 1 1 1 1 (2 голосов)

Вона ліниво потягнулася в своєму теплому ліжку і задоволено позіхнула. Годинник сонно бив сьому, а до від'їзду все-ще залишалося півтори години. Давним-давно спакований наплічник підпирав двері кольору трави, а сонце нахабно рвало мереживо фіранки, заглядаючи багряним промінням до кімнати. Сьогодні Юнці виповнилося 16, саме сьогодні здійсниться мрія її дитинства. Вона ж так любить гори, їхні сліпучо-білі вершини, благородні хребти всипані сотнями смарагдів зі снігу, і стоптані босими ногами гуцулів стежини, які ведуть до самого серця Карпат. Як давно Юнка спланувала цю поїздку, скільки зусиль їй довелося докласти, щоб переконати маму, що вона вже цілком доросла, а її друзі відповідальні хлопці та дівчата, які допоможуть у скрутну хвилину, ніколи не залишать позаду, а завжди протягнуть міцну долоню. Та це було того варте! Адже тиждень серед гір, дерев та ровесників був найбільш бажаним подарунком до її дня народження.
Та годі мріяти! Треба вставати, вмитися, зачесатися і добряче поснідати! Двері кімнати прочинилися, із-за них спершу виглянула жовта спідниця, а потім і сама мама. Вона добродушно посміхнулась, але побачивши її в піжамі, та ще й в ліжку, не втрималась:
- Ліє! Ліє! Ти вже прокинулась? Збирайся хутчіш, за півгодини приїде автобус, ось-ось усі зберуться, а ти і досі в піжамі! – метушилась ненька цілуючи доньку в щоку. – Сніданок на столі, твоя куртка в вітальні, і скажи батькові, нехай знесе наплічник вниз… а це тобі! Маленький пакунок малинового кольору опинився на долоні Юнки.
- Що це? – схвильовано спитала та.
- Здійснення іще одного бажання. Ти ж давно мріяла про медальйон з обличчям Богородиці.
- Дякую! – шепнула Юнка на вухо мамі.
Лія була практикуючою християнкою, віра складала важливу частину її життя. Вона намагалася жити і поступати так, як герої недільних проповідей, намагалася дотримуватися заповідей і завжди мати дрібку розуміння і співчуття до людей. Колись давно їй покійна бабуся подарувала золотий ланцюжок, до якого не вистачало медальйона. Це було її маленькою мрією.
Поснідавши, вона спустилась вниз сходами. На вулиці чекав автобус, у якому сиділи друзі. Щось тепле і приємне завирувало всередині душі, мабуть це і було щастя.
Міріади емоцій переповнювали дівчину, усмішки трималися за волосся і не відпускали від себе. "Цей день увійде в історію" - подумала Юнка. В історію її життя.
Щойно вона зайшла в автобус, як друзі засипали її привітаннями та оригінальними дрібничками (у якості подарунків). Всі сиділи парами на нових шкіряних кріслах, а Юнці залишили місце у першому ряду, поруч з Павлом (він їй давно подобався). До речі, він єдиний називав її Лією (звісно крім мами з батьком), казав, що це ім'я їй пасує більше.
Маленький автобус минав вулиці сплячого міста, проїжджав повз такі знайомі магазинчики і не зупинявся, покидав затишні кафе і її школу, покидав добрих знайомих і не дуже, всіх тих, хто чекатиме Юнку через сім днів, а може зрадіє, що нарешті спекався її, хоча б на такий короткий термін. Вона і ще семеро друзів, кидали виклик усьому стандартному, спланованому і передбачуваному. Сьогодні в час високих технологій і швидкісного Інтернету не може бути чогось незрозумілого, адже їхня недосвідченість – це всього-на-всього вигадка батьків, ще один спосіб змусити їх залишатись завжди дітьми…
Ці думки не покидали кожного, хто сидів в автобусі. Вони були готові до нових вражень, пригод, до цікавих історій під час подорожі, які вони зможуть потім розповісти оторопілим однокласникам.
Звичка довго спати брала своє. Тож невдовзі усі поринули в міцний глибокий сон, а прокинулись, коли сонце пашіло щоками над горизонтом, і змушувало підняти голову зі спинки крісла, повернути обличчя назустріч новому дню…
А природа була чарівною. Літо в розквіті вабило розмаїттям кольорів, запахів і звуків. Навіть крізь прочинене вікно автобуса було чути набридливе жужання бджіл. Кульбаби розсипались по обох сторонах дороги, палітра дерев була настільки багатою, що ні один художник не зміг би відтворити нічого подібного. А коли водій збільшував швидкість, все це зливалося в одну картинку відтінків.
Через декілька годин автобус зупинився, вони вийшли на курявій дорозі обліпленій соснами та ялинами, за кількасот метрів від них розкинулось село у квітах та деревах. А десь за селом простягався ліс, шумів віттям мов гінкий потяг і лякав непроханих гостей… Перед ним, мовби зніжена любка тремтіла полонина зеленню трави. А на ній причаїлась хатина, збудована на поті і спогадах, вона була наскрізь просякнута ґлеєм. Від чого здавалась ще більш затишною.
Гуцульська хижина була доволі просторою, великі дерев'яні вікна дихали смерекою і пахли озоном, стара рипуча підлога хиталась під їхніми кроками, а вовняні покривала переносили десь на полонини, між вівчарів, отар та бринзи. Вони покидали свої наплічники хто-де, і розбіглись на палітрі квітів, розлились водою на полонині і не могли приховати захвату, який виходив з очей та долонь…
Хатина була крита соломою, жовтою чи то від часу, чи то… Всередині знаходились три скромні кімнатки, а чотири вікна для них було більш ніж достатньо.
Налюбувавшись гірськими масивами, вони перехопили по канапці зі своїх багатих запасів і, зручно вмостившись на ґанку, розпочали один наперед одного пропонувати план відпочинку на тиждень. Хто і коли готує вечерю, миє посуд, прибирає в хатині… куди їм піти протягом цих семи днів, адже і на прогулянку хотілось би, і порибалити, і грибів назбирати, а ще б і якусь гору підкорити, і в село навідатись, а ще…
Сьогодні по дрова йшли Роман, Ярема та Єва, вони ж готували вечерю і мили посуд, а завтра – вона, Лія (Друзі кличуть її Юнка, ще з незапам'ятних часів. Як і чому до неї причепилось це прізвисько, вона і сама вже не пам'ятає), Інна та Павло…
Коли вечеря була готова, усі сиділи коло ватри, смакували ароматну грибову поливку, розповідали цікаві історії і допізна співали пісень. В той час не можна було уявити собі чогось кращого, здавалося це все, чого можна було хотіти, все щоб відчути щастя…
Дні спливали надто швидко, зате були повними емоцій та подій. Сьогодні& хлопці впіймали чимало риби. А юшка зварена на карпатському вогнищі є особливо духмяною. Черга куховарити прийшла і до Юнки…
Вона з Павлом збирала хмиз. Його було чимало в сосновому лісі. Ставало доволі страшно, хоч до темноти залишалась ще ціла година, та в горах немає сутінків. Лиш день та ніч, в яку він переходить раптово. Огрядні сови сиділи на гілках і співали старомодних пісень, хвоя колола ноги, і роса додавала стужі гірському повітрю, яке різало легені свіжістю, непритаманною місту…
Інна мила тарілки і чекала їхнього приходу. Сьогодні на вечерю - юшка та банош з бринзою (за попередньою домовленістю якась далека родичка Інни щоденно бувала в них, і приносила чогось свіженького) – якщо відпочиваєш у горах, то харчуйся теж по-гірськи.
Коли вариво набуло апетитного вигляду, усі добряче зголоднівши, чекали своєї черги, щоб взяти порцію Інниної страви. За гамором, ніхто й не почув, як до них підійшов якийсь дідок у сорочці, гаптованому кептарику та штанях. Ноги – босі, руки – жилаві, спрацьовані, та й сам він якийсь, мовби старовинний. Дивився на них зачудовано і сміявся в вуса якось так прикро, що аж мандраж рвав тіло.
- Чого вам, дідусю? – спитав Макар, а сам трясся від страху. Дуже вже незвичайно виглядав гість, а вечірні фільми жахів давали своє…
- Може вас пригостити вечерею? – питав Сава.
- А чому б і ні, якщо ваша ласка. Та ось дивлюся на вас і бачу, що нічого ви не знаєте, та й не вмієте, і бачити не бачите, і чути не чуєте, та й не хочете… Не ті тепер часи, далеко не ті…
- А це як? – все допитувався Макар.
- А так! От думає собі людина, що вона знає для чого живе, заради чого вона тут, але ні, всього лише задовольняє тіло. А душа залишається холодною і голодною…
- Знаєте, що дідусю годі з нас ваших повчань, йдіть куди собі йшли… - обірвала старого Інна.
- Ну, то може хоч пригостиш старця гарячою стравою, а то давно вже не доводилось вечеряти, та й друг твій обіцяв…
- Тут на всіх не вистачить – мовила та.
- Інно, ти чого? – втрутилась Юнка, та гуцул уже зник, і за ним згасла ватра…
Вони ще довго обговорювали його, та згодом порозходились по своїх кімнатах – втома брала своє.
Ця ніч була дико неспокійною. Вітер вив, дерева хитались, а стара соснова підлога рипіла мелодію в унісон із вовками.
Прокинулись рано. Поснідали залишками вечері. А карпатський день сміявся сонячними зайчиками і манив їх в ліс. Залишалось всього два дні до від'їзду, тож чому б не вийти сьогодні всім гуртом на природу? Сказано – зроблено. Склавши рюкзаки, вони пішли вглиб Карпат. Сьогодні хотілося добре оглянути ліс, досі не траплялося такої нагоди. День дійсно був незвичайно теплим, сонце довго валялося на небі, і вони забули котра година, забули, що їм ще йти і йти до хижини, а ніч так швидко настає в горах… без попередження… Коли вже добряче стемніло друзі схаменулися, кинулися складати рюкзаки, але надворі було чорно – хоч в око стрель. Не було видно власних пальців рук, не те що когось іншого. Страх і паніка огорнули їх, вони не знали, що робити в такій ситуації, недобрі думки все ближче і ближче підбирались до них, а нерви не витримували гнітючої напруги лісу:
- ...Єво, тут зовсім темно, я нічого не бачу, невже ми не зможем вибратись?..
- Павле, Павле Павле…
- Це ти? Вибач, я й не помітив…
Вони наштовхувались один на одного, кричали, кликали когось, панікували, падали, і знову кричали, і знову кликали…
А дідок стояв за старезною сосною, і тихо сміявся в вуса…:
- Ви нічого не знаєте… і нічого не бачите, та й не хочете…
Хтось мусів щось придумати, мусів щось їм порадити, витягнути їх звідси, адже не могли вони заблудитись в нічному лісі, просто не могли, у них же все життя попереду…
- Годі, заспокійтесь! - скомандувала Юнка. – давайте, зійдемось на голос один одного, і перевіримо чи всі тут.
- Інна, Павло, Макар, Ярема, ви тут?
- Тут, тут…
- Єва, Роман, Сава? Всі є? От і добре… зараз ми не зможемо вибратись звідси, тільки зіб'ємося з шляху, давайте залишимось до світанку, а там вже якось назад знайдемо стежку? Ну як, згода?
- А інших варіантів немає? - мовив хтось з темряви.
- Ну, якщо ти запропонуєш кращий…
- Але як ми залишимось, в лісі, вночі? Тут же дикі тварини. До світанку нас занюхають вовки…
- Давайте якось виберемось на дерева. Вони повсюди, якщо розійдемося в різні напрямки, то обов'язково натрапимо.
Юнка рухалась прямо, розмахуючи руками навсебіч, але попереду на ніщо схоже на дерево натрапити не могла. Вона зняла золотий ланцюжок з шиї і стиснула медальйон в долоні, шепчучи слова молитви

Комментарии  

Олександра
0 #3 Олександра 25 августа 2010
Твір цікавий. Пригодницький, але не нагадує фальшивий екшен. Поряд з динамікою присутні й ліричні відступи. .Хотілося б прочитати повний варіант.
Марто, це, звичайно, твоя особиста справа, але при нагоді зверни увагу на такі моменти :
1. давним - давно - русизм. Ліпше давненько, давнісенько.
2. метушилася - клопоталася.
3. спланувала - можливо, планувала? Спланувала дієслова доконаного виду, а Юнці ще портібно було вмовити на цю поїздку батьків :-))
4. здійснення іще - Марто, ліпше "здійснення ще". Так можна уникнути "зяяння", тобто сусідства двох голосних. Голосну та приголосну навіть легше вимовляти )
5. поступати - русизм. Український відповідник - чинити.
6. покидав - загалом, можна залишити первісний варіант. Можеш спробувати ще такі слова, як "залишав", "лишав".
7. жужання - дзищання, джуміння
8. по обох сторонах - по обидва боки
9. хижина - схоже на русизм.Спробуй варіанти "хижа". А якщо мова йде про гуцульський край, то є таке файне слово "колиба".
10. налюбувавшись - намилувавшись
11. жовта від часу солома. Марто, я не дуже добре уявляю свіжу солому, але від часу вона має жовтіти. Але це не так важливо.
12. мандраж рвав тіло - усталений вираз. Можна спробувати "мандраж бив тіло" або "мурахи повзали по спині"
13. обговорювали його - говорили про нього, гуторили про нього.

Ну та це дрібниці. Захочеш - прислухаєшся, а може знайдеш ще кращий варіант.
Успіхів тобі.
Таня
0 #2 Таня 05 августа 2010
Цікаво. Але тут, здається, неповний варіант. Але те, що є, написане цікаво. Вдалі описи природи, хатини...
shturman
0 #1 shturman 01 августа 2010
Із великим захопленням прочитав цей твір. Мені хочеться аби його прочитало якомога більше людей, особливо, маліжан. Чекаю, що вони залишать також свої враження від прочитаного .

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии