1 1 1 1 1 (0 голосов)

Надворі лютий, але холодна красуня зима не поспішає ще до свого північного краю. Час до часу сипле пухнастим снігом. Учора так мело, що годі передати. Ніхто й носа надвір не висунув. Зате сьогодні всюди гамір і метушня. Діти повибігали на двір, щоб побавитись на свіжому повітрі. Мов гриби після дощу, то тут, то там почали з'являтися кумедні снігові баби. Одну з них діти примістили посеред великої клумби. Ця баба в чудернацькій шапочці з ялинкових шишок і з червоним горобиновим намистом привертала увагу всіх перехожих.
Марічка з мамою поверталися з церкви. Вони повільно крокували засніженими вулицями і про щось собі розмовляли. Коли порівнялися з бабою, мама мило усміхнулась. Раптом надбігли якісь хлопчаки. Вони кидались сніжками. І тут, навмисно чи ні, але один із них влучив у снігову бабу.
- Дивися, мамо, їй це не сподобалося. Вона помахала їм пальцем, розсміялася Марічка.
- Мамо, мамо, ти мене чуєш?
Жінка стояла задумана. Не знати чому, але ця чудернацька баба і хлопці пригадали їй одну історію...
- Хочеш, я тобі щось розповім? - несподівано запитала вона.
- Ну, звичайно, - зраділа Марічка. Вона взяла маму за руку і приготувалася слухати.
- Той день для мене почався не найкраще.
Однокласниця Люба знову допитувалася, чому в моїй книжці не звичайна закладка, а маленька іконка.
- Ти, що не знаєш, вона, коли дуже переживає, то молиться, - насмішкувато сказав Сашко, мій сусід по парті.
- Я ніколи не знала, як себе захищати.
У таких випадках мене завжди виручала Юля, моя найкраща подруга. Але того дня її не було в школі, і я почувалася самотньо. На щастя, продзвенів дзвінок, і до класу зайшла вчителька. Після уроку діти розбіглися хто куди, а я залишилася в приміщенні. Відчинила вікно, щоб провітрити кімнату, сіла за парту і почала готуватися до уроку математики. Раптом на подвір'ї зчинився галас. Це привернуло мою увагу. Я підійшла до вікна і побачила серед однокласників якогось незнайомого хлопця. Певно, він був чимось роздратований, бо задирався з усіма, штовхав, кидав сніжками.
- Іди геть, чого ти до нас причепився, - нервували діти, однак підліток не зважав.
Він ще раз сильно кинув сніжкою і влучив у вікно їдальні. Шибка розбилася в друзки, а того хлопця ніби вітром здуло. Налякані діти наче застигли на своїх місцях. Сашко, який ліпив фортецю, стояв зі сніговою кулькою в руках. Далі все відбувалося дуже швидко. На дзенькіт розбитого скла збіглися всі вчителі. Роззираючись довкола, вони шукали винного, і, звичайно, підозра впала на Сашка.
- Аякже! Знову Сашко. Ніяк не вгамується. Годі! До Києва не поїдеш! - сердито сказала наша директор.
- Це не я, а чужий хлопець, - виправдовувався підліток. - То він кинув сніжкою у вікно! - але йому ніхто не повірив.
Я все це бачила і чула. Хоч Сашко частенько дошкуляв, у ту хвилину я про це не думала. Директор школи була суворою і принциповою, всі діти її боялися, мабуть, тому й не захищали Сашка. Не знала, що маю робити, адже мій однокласник, зрештою, не був поганим хлопцем і я вирішила йому допомогти - сказати правду. Після уроків зайшла до кабінету директора і розповіла, як було усе насправді. Дивно, але вона мені повірила. Сашко разом з нами поїхав до Києва. Відтоді все моє життя змінилося: з'явився ще один друг, справжній.
- Мамо, а де зараз той хлопець? - запитала Марічка. - Ні, почекай, як - як ти сказала?
Мама хитрувато посміхнулася:
- Щось ми забалакались, доню. Той хлопець зараз повернеться з роботи. Біжу, щоб встигнути розігріти обід.
- Ой, то був наш тато?! Але й історія! Це правда, мамо? - захоплено вигукнула Марічка.
- Правда, доню, правда. Мама повернулася додому, а дівчинка присіла на лавку.
- Яка ж чудова моя мама! - думала вона.
- Цікаво, чи вистачило б мені сміливості на такий вчинок?

Комментарии  

soleil
+2 #1 soleil 22 октября 2010
Класно!Мені так сподобалось!Так е оповідання - чудове,смішне,н епередбачуване! Ти молодчинка! Розкривала зміст крок за кроком, тримала інтригу. Мені дууууже подобається!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии