1 1 1 1 1 (0 голосов)

Олеся відкрила двері ґанку і побачила, як ії братик Василько захоплено натискає на кнопки пульта новісінького величезного джипа.
- Ей, малий! - намагалася перекричати гул машини Олеся. - Що, мама приїхала? - з надією запитала дівчинка.
- Ні, мама не приїхала, а передала з Італії, - Василько схопив своїми малими рученятами величезного джипа, - дивися, яку велику машину! Правда гарна?
- Гарна... - навіть не глянувши, сказала Олеся і зайшла в коридор.
- Ой, Олесю !- з кухні вийшла тітонька Галя, яка разом з мамою працювала в Італії. Бабуся якраз частувала її чаєм. - Привіт, наше сонечко! Здоровенька, слава Богу, а мама так переживає: як там мої діти без мене. - Тітонька Галя пригорнула Олесю і поцілувала. - Ось, подивись, мама і тобі щось передала.
- Дякую, - чемно сказала Олеся, взяла великий пакунок і, ледве стримуючи сльози, промовила: - А мама не змогла приїхати?
- Знаєш, їй не вдалося вчасно зробити необхідні документи... Ну, розумієш, треба ще трохи почекати... А ти як? Сідай з нами пити чай. Ой, та ти ж, напевно, хочеш подивитися, що в пакунку?!
- Ого, який класний і м'якенький! - вигукнула Олеся, витягнувши з пакета величезного ведмедя. В пакунку також був конверт. У ньому не було листа, а лише іконка Богородиці з Ісусом. На звороті рідним маминим почерком було написано: "Дорогенькі мої діти! Я вас дуже люблю. Знаю, що вам нелегко зараз, але потрібно ще трохи потерпіти. Моліться до Богородиці, щоб допомогла нам швидше зустрітися, Вона допоможе. Я вірю. Моліться. Ваша мама".

Олеся розплакалася. Бабуся, пригорнувши до себе онуку, заспокоювала її та фартухом витирала сльози, що горохом котилися по щічках дівчинки... Коли Олеся заспокоїлася, тітонька Галя раптом промовила:
- А знаєш, Олесю, ця іконка, яку тобі передала мама, - особлива. У Римі є церква Матері Божої Жировицької. Там знаходиться чудотворна ікона, перед якою вже майже триста років молиться дуже багато людей.
- Оця ікона? - вказала на іконку з конверта Олеся.
- Так.
- А чому вона так називається?
- Ця ікона прославилася понад п'ятсот років тому в селі Жировиці, нині це Білорусія.
- А як же вона потрапила до Італії?
- Давай я все розповім по-порядку. Отже, почнемо з Жировиць. Колись давно у тому селі малі діти, які пасли овечок, серед гілля дерев раптом побачили дуже яскраве світло. Коли підійшли ближче, то зрозуміли, що сяйво йде від малесенької іконки... розміром з твою долоньку.
- Такої маленької?
- Так, і була вона не фарбами написана, як то звичайно, на дереві чи полотні, а вирізьблена на коштовному камені.
- І що ж діти?
- Ну, вони, звичайно, налякалися. Але, опанувавши себе, зняли іконку з гілки та передали її власникові села. Згодом цей пан на тому місці, де діти знайшли ікону, збудував церкву. Багато людей приходили поклонитися цій святині і часто за молитвами до Богородиці отримували ті дари, про які просили. А трохи пізніше одна з копій ікони опинилася у Римі. І, як виявилося, копія також була чудотворною.
- А як це виявилося? - запитала Олеся.
- Розповідають, що коли монахи в своєму монастирі у Римі проводили ремонт, тоді й знайшли замуровану в стіні ікону - копію Жировицької. Тоді ж і слалося перше диво.
- Яке?
- Одного іконописця попросили поправити ікону від пошкодження. А він чомусь відмовився. Сталося так, що невдовзі той майстер захворів. Тоді він і згадав про знайдену в стіні ікону. Коли ж помолився перед цією святинею, відразу одужав. Вістка про це чудо обійшла весь Рим. І це було не єдине чудо. Відтоді багато прочан почали приходити до монастирського храму. А тепер і ми з мамою любимо туди заходити помолитися...
- Чудово! І ми також будемо молитися, щоб мама скоро повернулася. Будемо терпеливо чекати і молитися. Правда, бабусю? - і Олеся притисла до свого серденька іконку, яка принесла їй втіху, надію та мир...

Комментарии  

ісаєвич
0 #2 ісаєвич 06 декабря 2011
Лілі вдалося створити хвилюючий сюжет, переважна частина якого становить діалог. І слід сказати, що він звучить природньо. Дитяча безпосередність , залишених волею соціальних негараздів малих дітей, як пише пані Ольга, навіває сум. Авторка з мудрою бабусею переводять розмову з матеріального на духовний лад, що веде до втіхи, надії та миру. А разом і закінчує це дуже сумне і розумне оповідання.
Є підстава говорити про видання антології інтернет-творів . Де наші видавці, меценати?
Ольга Царицанська
0 #1 Ольга Царицанська 03 декабря 2011
Люба дівчинко,твоє оповідання навіває сум від того,що діти змушені жити без мами і водночас втілює надію,що щирі молитви всіх матерів і дітей,яких роз'єднала не з їх волі доля,допоможуть здолати гіркий час розлуки щоб жити разом в любові та радості.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии