Темно-синя пляма, немов розлиті кимось чорнила, повільно розпливається в підсвідомості. Якби таємницю можна було забарвити в який-небудь колір, я б, не замислюючись (маю таку шкідливу звичку...), вибрала саме темно-синій.
Як і справжнісінька таємниця, вона б одягла сукню з темно-синього оксамиту, яка приховує тіло своїм мороком, але при цьому неодмінно скривилася б і відпустила їдкий коментар щодо неможливості взути улюблені кеди. Вона з категорії тих, хто з легкістю зіштовхне з п'єдесталу із словами: "Цей світ ніколи не був твоїм" - і розсміється в обличчя. Дика, безпардонна, таких зазвичай не пускають в цивілізоване суспільство, міцно зв'язавши гамівними сорочками.
Їй залишається тільки робити вигляд, що вона зовсім не існує, а мені - що я вірю в це.
Мабуть, вона - це те, чим могла б бути я (якби не була собою). Образ, який щільно засів в думках, загадка для тих, хто думає, що знає мене. Правда, в якій мені не соромно признатися.
Вона - не той секрет, яким приємно поділитися з оточенням, і не той брудний "скелет у шафі", який зазвичай намагаються запхнути чимдалі від очей людських. Це те, що я іноді бачу, дивлячись на себе в дзеркало, і тут же розумію, що мені здалося.
Невловиме, незрозуміле, на перший погляд, неіснуюче - моє alter ego, мій відбиток у кривому дзеркалі. Моє друге "я", без якого я - вже й не я, по суті. Надто багато слова "я" на квадратний сантиметр, але це не егоїзм. Це правда.
Таємниця
- Информация о материале
- Автор: Катерина Костенко, 8 класс - Полтава, Україна
- Просмотров: 1589
Комментарии