1 1 1 1 1 (0 голосов)

Спекотний літній день поступово поступається позиціями вечірній прохолоді, а напівпорожність вулиць - залюдненості. Різноманітні птахи шугають біля даху, часто сідаючи на нього, аби трохи спочити. Лише тихе тріпотіння їхніх крил порушує мою самотність, яку обрав самовільно, бо іноді до неї доводиться звертатися по допомогу. Вона краще за всіх може допомогти відпочити, надати у тимчасове користування цілющий спокій, якого так іноді бракує.

Легенький вітерець ніжно підхоплює й розносить довкола насичений аромат свіжої кави, яку я ніяк не можу змусити себе допити, бо хочу ще трішки насолодитися цим неперевершеним ароматом. Він несе в собі стільки спогадів, стільки тендітності й міцності.

На небі починається захід сонця - дійство, варте уваги. Це одне з явищ, яке ми не можемо відтворити чи скопіювати. Ми просто насолоджуємося кожною його хвилиною, бо в цей час на небі з'являються неповторні барви, відіграють тисячами, мільйонами відтінків. На деякий час небеса перетворюються на велетенське полотно, на якому невідомий майстер творить щось таке, що ми не можемо оцінити, бо не підібрати потрібних слів. І кожного разу з'являється нове у його творі, якийсь особливий художній прийом, штрих, відтінок, напівтон...

Згадую друзів, які вже чекають на мене біля входу на дах. Добре, коли тебе хтось чекає...

Я спрямовую останній погляд на небо і ловлю останні миттєвості сонячного дня. Наше небесне світило іде, аби завтра знову порадувати нас своєю яскравою появою і зігріти своїми теплими променями. І як все ж таки добре розуміти, що завтра сонце неодмінно зійде знову...

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии