Ти протоптав доріжку до мого серця і встелив її ніжними білими квітами. Добродушний час подарував тобі ключ до нього, а ти зміг принести туди маленьку іскорку любові. Із цеглинок вірності та довіри ми разом будували наше щастя. Вогонь кохання заволодів душею, серцем, розумом… Я перестала помічати твою байдужу посмішку та пусті очі, проте одного зимового дня час недбало повідомив мені, що квіти зів'яли, а ти більше ніколи не прийдеш. Я залишились одна. Навколо - лише каміння спогадів, які заросли мохом, таким байдужим, як і твої останні слова. Важкі уламки минулого боляче ранили мою душу, забираючи останні сили…
Але правду кажуть люди: зима двічі не буває, а час - найкращий майстер. Саме він поставив новий замок у моє серце та залічив усі рани. Та він залишив низку ключів і для себе, щоб знову віддати їх випадковому перехожому, який зможе принести у моє налякане, зболіле, самотнє серце краплинку тепла - іскорку вічної любові!
Комментарии